Слухай онлайн
Історія

Розповіли якими були перші карантини в історії людства

Якими були перші карантини в історії людства? Як дотримувалися карантину в біблійні часи? Які рекомендації щодо ізоляції давав Авіцена? Як це працювало на практиці і чи був ефект?
Огляд хворих у чумному зазареті на Мальті. Малюнок із Санктуарію Богородиці Меліхійської. Фото - Symbolon.
Огляд хворого. Ілюстрація до Книги Левіт. The Phillip Medhurst Collection of Bible illustrations. Фото - Symbolon.
Рішення про відкриття карантину в Дубровнику. Drzavni arhiv u Dubrovniku, Liber viridis, Leges et instructoines. sv.11. Фото - Symbolon.
Огляд хворого на проказу Omne Bonum. British library. MS Royal 6 E VI, vol. 2, fol. 301 ra. Фото - Symbolon.
Франческо Гварді (1712 - 1793). Острів Лазаретто. Приватна колекція. Фото - Symbolon.

Про це йдеться у матеріалі к.і.н., медієвіст,а викладача історичного факультету КНУ Олег Магдича опублкованому на Фейсбук-сторінці Центру середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon

За останній місяць слово «карантин» стало одним за найпопулярніших для українців, якщо не в цілому світу. «Країна на карантині», «підприємства на карантині», «ізоляція», «самоізоляція». Те, що нещодавно для нас було терміном для екстрених ситуація, стало абсолютною реальністю.

Сам термін «карантин» з’явився лише у XIV cтолітті. Однак це не значить, що подібних форм захисту та ізоляції не було до того. Завжди першою емоцією людини при зустрічі з епідемією був страх. Бажання сховатися чи сховати тих, хто може зашкодити тобі. Тому під час епідемій хворих прагнули ізолювати, а самими сховатися від хвороби. Ми трішки зануримося у історію карантинів та «карантиподібних форм захисту».

Вперше карантин згадується ще в Біблії в Книзі Левіт (13: 4-6). Епідемії загалом були частим явищем в Палестині, зокрема Бог покарав царя Давида за проведений перепис триденною «моровицею» (найімовірніше чумою), в результаті якої померло 70 тис. осіб (2 Сам 13-15).

У книзі Левіт прописані основні правила, як поводиться з хворими під час епідемій. Спочатку священник проводить «первинний огляд хворого» і якщо виявляє хворобу, то поміщає хворого у спеціальне приміщення на 7 днів. Через тиждень – повторний огляд. Якщо хворому стає краще, однак симптоми ще зберігається, його тримали ще сім днів і тоді випускали. Причому обов’язковою вимогою для випуску було дотримання особистої гігієни: «І випере він одежу свою та й стане чистий». У протилежному випадку тримали аж до поки людина не одужувала чи помирала.

Як бачимо, система дуже нагадує огляди сучасних лікарів. Є чіткий графік відвідування та «протокол», як діяти далі. Звичайно важко говорити про ефективність, але це була система захисту.

В античному світі та ранньосередньовічній Європі карантину при епідеміях дотримувалися поганенько. Особливо це було помітно під час Юстиніанової чуми, коли і лікарі, і влада були збиті з пантелику масштабами епідемії та не встановлювали жодних обмежень на пересування.

На відміну від цього у сусідньому ісламському Близькому Сході сформувалися власні правила ізоляції. Так, у збірнику хадисів VIIІ cт. «Сакіх-аль-Бухарі» прямо говориться, що з міста, в якому почалася чума, не можна нікого випускати. Фактично потрібно їх ізолювати від інших. На обов’язковість ізоляції вказував Ібн Сіна (Авіценна) в «Каноні лікарської науки». Він виділяв хвороби, які передаються від контакту (чума, холера, проказа, віспа) і рекомендував обов’язково ізолюватися при епідеміях. Взагалі арабські лікарі вважали, що під час чуми потрібно їхати подалі від міст, де знаходяться кладовища, які вважалися основним джерелом хвороби.

Влада прислухалася до таких порад і на Близькому Сході з’являються окремі приміщення для ізоляції. У 706 – 707 роках халіф Аль-Валід спорудив таку лікарню в Дамаску. Ця практика продовжилась аж до XIX століття.

Своєрідним аналогом карантинів були лепрозорії – приміщення, де ізолювали хворих на проказу. Ця хвороба була досить поширеною у Середньовіччі, одним із найвідоміших хворих був король Єрусалиму Балдуїн IV (його story, хоча з деякими помилками, відображена у фільмі «Царство Небесне»). Існувала навіть спеціальна процедура «Separatio Leprosorum», («Виключення прокаженого»), яка вперше була закріплена ще в Едикті Ротарі у 643 році.

Спочатку спеціальна комісія мала підтвердити наявність хвороби. Згодом хворого відводили до кладовища, де на нього чекала відрита могила. Він сідав у могилу, на його голову кидали три лопати землі. Священник відправляв поховальну літургію, завершуючи завжди формулою «Sis mortuus mondo, vivens iterum Deo» (померлий для світу, живий для Бога). Після цього прокаженому збирали милостиню, давали спеціальний дзвіночок (ним він сповіщав про себе) та оселяли за межами поселення. У 1179 році ІІІ Латеранський Собор остаточно затвердив цю процедуру.

Однак і такі заходи не допомагали. Тому з’являются окремі місця для таких хворих – лепрозорії. Перший лепрозорій (госпіталь святого Миколая в Харблдауні) було збудовано у 1084 році. Згадуваний вище Собор 1179 року постановив – прокажених обов’язково потрібно відправляти до лепрозоріїв. Хвороба настільки поширювалася Європою, що кількість таких закладів зростала. На 1226 рік лише у Франції їх було біля 2 тисяч.

Епідемія «Чорної смерті» (1348 – 1351) сприймалася як кінець світу. Від неї не було порятунку. Звичні ліки не лікували, лікарі не могли справитися з епідемією. Міста закривали в’їзд, країни перекривали кордони. Правда знайома ситуація? І саме спроби подолати епідемію породжують таке явище, як «карантин».

Саме слово походить від венеціанської діалектної форми італійського виразу quaranta giorni, що означає «сорок днів». Існують різні версії, де були організовані перші карантини. За однією, це була Венеція у 1350-ті роки за іншою – у місті Реджо-нель-Емілія (1374 рік). Усіх, кого підозрювали у епідемічних захворюваннях, поміщали у спеціальні приміщення на 40 днів та не пускали у міста. За однією з версій, такий термін пов’язували з 40-денним перебуванням Христа в пустелі. У Венеції місце для ізоляції хворих знаходилося на острові Лазаретто, оскільки той був названий на честь святого Лазаря, якого Ісус зцілив від прокази. З того часу і походить назва «лазарет».

Сам же термін вперше фіксується у місті Дубровник у 70-х роках XIV століття. 27 липня 1377 року Велика Рада міста постановила, що «усі хто приїжджають з заражених чумою територій, не можуть в’їхати до міста, якщо не пробудуть місяць на острові Мркан чи і містечку Цавтат».

Моркан – незаселений скелястий острів на південь від міста, а Цавтат – містечко поряд з Дубровником, останній пункт перед містом, де зупинялися каравани. Таким чином, встановлювалися два карантини: для морських (Мркан) та сухопутних транспортів (Цавтат).

У 1448 році термін очікування продовжили до 40 днів. Таким чином і з’явився термін карантин. 40-денний карантин виявився досить ефективним інструментом для боротьби зі спалахами чуми. За сучасними підрахунками, бубонна чума мала 37-денний період від зараження до смерті, Тобто людина в карантині або одужувала або помирала. Такі карантини були дуже успішними для запобігання розповсюдження чуми.

Перші постійні діючі карантини на території України були сформовані аж у 1740 році при Васильківській митниці. Однак ізоляція і самоізоляція застосовувалася і раніше. Так, в описі першої епідемії на руських землях у 1092 році говориться про те, що жертвами стають ті, хто виходить на вулиці і «забирають біси». Тобто вважалося, що краще не виходити на вулицю під час епідемій.

Карантини стали однією з найпопулярніших форм боротьби проти поширення епідемії. У XIX столітті навіть скликали спеціальні міждержавні карантинні конференції (зараз це б називалося спеціальними протиепідемічними сесіями ВООЗ). Держави влаштовували прикордонні карантинні служби. Пам’ятаєте фільм «Хрещений батько 2»? Там, маленький Віто Корлеон, після приїзду до США проходить медичний огляд і його відправляють до карантину. Проте це вже зовсім інша історія для іншого тексту.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ