Народився 6 березня 1884 року. Закінчив Київську гімназію, Михайлівське артилерійське училище у 1906 році, служив у стрілецькому артилерійському дивізіоні (Одеса). У 1913 році закінчив Імператорську Миколаївську військову академію. Брав участь у Першій світовій війні. Служив помічником начальника оперативної частини штабу Південно-Західного фронту. Останнє звання у російській армії – підполковник.
У березні 1918 року начальник Генерального штабу Армії УНР полковник Сливинський, проводячи структурну реорганізацію штабу, особливу увагу приділив створенню нових окремих структур, покликаних забезпечити армію конфіденційною інформацією про плани і наміри супротивника. У новій структурі Генштабу було створено два підвідділи: розвідочний і закордонного зв’язку. А вже через місяць розвідувальний підрозділ отримав статус відділу першого генерал-квартирмейстерства. Його начальником був призначений Володимир Колосовський, який після проголошення Української Народної Республіки підтримав ідею самостійної незалежної України і був залучений до створення українського війська.
Колосовський очолив розвідувальний відділ. До його складу увійшли начальник, його помічник, двоє офіцерів для доручень, двоє перекладачів і один урядовець.
Сам Колосовський здійснював загальне керівництво роботою підрозділу. Володимир Васильович із самого початку побачив, що наявного штату недостатньо, щоб ефективно виконувати поставлені завдання, тому постійно порушував питання про збільшення штату задля можливості здійснювати перманентну розвідку всіх армій суміжних з Україною держав.
Він також вніс низку пропозицій щодо вдосконалення роботи розвідувального відділу, поліпшення матеріально-технічних умов роботи.
Головна увага української розвідки була зосереджена на вивченні ситуації на фронтах червоної армії в районі Дону і Кубані, враховуючи безпосередню наближеність цих регіонів до кордонів України. Також здійснювалася розвідка Румунії, керівництво якої не приховувало своїх намірів щодо окупації Північної Буковини й Південної Бессарабії. Ці напрями роботи розцінювалися як пріоритетні, в другу чергу велася розвідка армій інших держав.
Здобута відділом секретна інформація щодня включалася до розвідувальних звітів для командування Армії УНР. Крім цього, відділ розробляв рекомендації для військових аташе УНР за кордоном. Поступово окреслилися основні методи діяльності розвідчого відділу: здобування інформації агентурним шляхом, через опитування полонених і громадян, які перебували на території потенційного супротивника, опрацювання іноземних видань, де містилиcя відомості, що могли зацікавити українську спецслужбу. Як один із методів оперативної роботи розглядався обмін конфіденційною інформацією з розвідками союзних на той час Україні держав – Австрії та Німеччини.
Після проголошення Української Держави на чолі з Гетьманом Павлом Скоропадським і чергової реорганізації у червні 1918 року Генерального штабу Володимир Колосовський був призначений начальником розвідочного відділу вже у званні полковника.
Головними напрямами розвідувальних зусиль були радянська Росія і Румунія. З-поміж нових форм і методів розвідувальної роботи у той період вирізняються періодичне направлення за кордон таємних агентів з особливими дорученнями, використання постійних особливих агентів за кордоном, придбання таємних документів за гроші.
Колосовський особисто надавав важливого значення забезпеченню конспірації, особливо ж – збереженню таємності в роботі з агентурою та під час проведення розвідувальних операцій в цілому.
“Вся організація закордонної розвідки, – зазначалося у підписаному ним документі, – повинна зоставатися безумовною таємністю для всього розвідочного відділу, позаяк було б занадто непевно для справи знайомити багатьох осіб з організацією таємної розвідки…”.
Розвідка також застосовувала технічні засоби для добування інформації, насамперед радіоперехоплення. Для контролю за радіопереговорами червоної армії була змонтована станція радіоперехоплення на даху будинку Генерального штабу.
За часів Гетьманату у сфері військової розвідки під керівництвом Володимира Колосовського здійснювалася аналітична обробка розвідувальної інформації, розроблялися плани активізації роботи шляхом створення закордонних резидентур, які мали поєднувати збір інформації з акціями політико-пропагандистського впливу та іншими заходами в інтересах Української Держави.
Після поразки Гетьманату полковник Колосовський у добу Директорії УНР також залучався до розвідувальної діяльності. З 12 січня 1919 року він – військовий експерт делегації УНР на мирних переговорах у Парижі. Станом на 9 травня 1919 року – військовий агент УНР у Франції, Бельгії, Іспанії, Португалії з дислокацією у Парижі.
З 1920 року перебував в еміграції у Німеччині, редагував журнал “Война и Мир”. Деякий час, з 1929 року, входив до складу військового штабу Проводу українських націоналістів.
Головне управління розвідки Міністерства оборони України
