«Ти не чуєш, коли стріляє танк, ти лише бачиш наслідки», – прикордонник «Піка» згадує про оборону Соледару.
Як розповіли в ДПСУ, Михайло став частиною прикордонної родини у 2020 році. До повномасштабного вторгнення прикордонник на псевдо «Піка» ніс службу у Чопському прикордонному загоні. Коли окупанти пішли у наступ на всіх напрямках, молодий військовий вирушив в зону бойових дій. Фронтове життя було далеке від романтики, але Михайло розумів, що його місце саме там. Тож після першої ротації перевівся до 1 прикордонного загону, де став начальником мінометної застави.
З артилерійським знаряддям хлопець відправився боронити Соледар. Побратими кажуть, що в бою такого віртуоза, як Михайло, ще не зустрічали. За короткий час прикордонник вистрілював рекордну кількість снарядів й завжди – точно в ціль.
«Наше завдання: оперативно погрузити зброю, вибрати позицію, максимально точно відпрацювати ціль, скластися і швидко забратися звідти. Противник одразу виявляє звідки вогонь, тому для мінометника швидкість – запорука успіху. А ще дуже важливий фарт, бо там не вгадаєш, може й відразу прилетіти бумерангом», – розповідає «Піка».
В Соледарі прикордонники жили глибоко під землею: «чим нижче – тим краще», – уточнює Михайло. Звикнути до сирого підвалу в мороз -20 було не просто, а облаштувати побут доводилось тихо, аби не помітив ворог.
«На війні є свій позитив. Це я про колектив. Там всі за одного, хлопці – класні, кожен зі своєю долею гумору. Це допомагало й розраджувало в потрібний момент, – говорить Михайло. – Ніхто не шкодує життя задля друга. В нас був випадок: хлопці на пікапі наїхали на протитанкову міну – авто в «м'ясо». Попри небезпеку, усі кинулися рятувати побратимів. Екіпаж залишився живим».
Прикордонники останні виходили з Соледару. Запеклі бої за місто почалися в перші дні 2023 року. Останній день оборони Михайло не забуде ніколи. Тоді загинули члени родини – побратими, які разом проживали всі фронтові труднощі, ділили один окоп та останній ковток води.
«9 січня – був жахливий день, – згадує «Піка». – Йшли жорстокі вуличні бої, снайпери не давали спокою, прилітали великокаліберні снаряди, були авіа- та ракетні удари, а найстрашнішим для мене був танк. Ти не чуєш, коли він стріляє, а потім лише бачиш наслідки...».
Дорога на вихід з міста прострілювалася з усіх боків. Та Михайлу вдалося повернувся з «пекла» Соледару.
Нині прикордонник опановує нове озброєння й знову рветься в бій. Каже, треба скоріше завершувати війну. А після перемоги «Піка» планує зайнятися іпотерапією (терапія кіньми) та організувати реабілітаційний центр для військових. Команду підбиратиме особисто, адже повернення військових до мирного життя – важлива робота.
