Слухай онлайн
Історія

У Львові розпочали зйомки фільму про дисидентів

У Львові, у Національному музеї-меморіалі жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького», розпочалися зйомки документального фільму про українських дисидентів Ірину Стасів-Калинець, Святослава Караванського та Миколу Руденка. Це спільний проєкт Українського інституту національної пам’яті та інтернет-видання «Історична правда». Інформує прес-служба УІНП.

Саме у 2020 році виповнюється 100 років від дня народження Святослава Караванського та Миколи Руденка, а також 80 років, як народилася Ірина Стасів-Калинець. Герої фільму є представниками дисидентського руху – вихідцями з різних регіонів України: Ірина Стасів-Калинець — зі Львова, Святослав Караванський — з Одеси, а Микола Руденко — з  селища Юр’ївка на Донбасі.

Наразі у «Тюрмі на Лонцького» знято окремі сцени до трьох нарисів кінопроєкту. Очікується, що робота над фільмом завершиться до кінця серпня 2020 року.

Ірина-Стасів Калинець (6 грудня 1940 – 31 липня 2012) – письменниця, шістдесятниця, дисидентка-правозахисниця, учасниця руху за відновлення Української греко-католицької церкви. Вона брала участь у роботі «Меморіалу», «Товариства Лева» та Народного Руху України. Ірина та її чоловік Ігор Калинець були близькими друзями відомих дисидентів і політв’язнів Валентина Мороза, В'ячеслава Чорновола, Василя Стуса, Михайла Гориня, Стефанії Шабатури, Івана Геля. Під час другої хвилі брежнєвських репресій проти діячів української культури Ірина виступила на їхній захист. За це в 1972 році ув’язнена та засуджена до шести років таборів і трьох років заслання. У 2019 році Ірина Стасів-Калинець стала героїнею проєкту УІНП – календаря «Українські жінки XX століття».

Святослав Караванський (24 грудня 1920 – 17 грудня 2016) – український мовознавець, який народився в Одесі. Був у підпіллі ОУН. Багатолітній в’язень радянських концтаборів, в яких провів понад тридцять років. Святослав Караванський уклав перший словник українських рим, який поширювався через самвидав. Виступав за дубляж фільмів українською мовою. В 1965 році, занепокоєний посиленням русифікації у навчальних закладах, написав статтю «Про одну політичну помилку». Це стало підставою для радянської влади знову відправити дисидента у табори.

Микола Руденко (19 грудня 1920 – 1 квітня 2004) – письменник, засновник Української Гельсінської групи, політв’язень радянських таборів. 9 листопада 1976 року в квартирі Андрія Сахарова у Москві Микола Руденко провів пресконференцію для іноземних журналістів, на якій оголосив про створення Української Гельсінської групи. Це була перша легальна правозахисна організація в радянській Україні, яка боролася з порушенням прав людини. УГГ відіграла одну з ключових ролей у відновленні незалежності. Наприкінці 1976 року до групи увійшли Петро Григоренко, Оксана Мешко, Олесь Бердник, Левко Лук’яненко, Олекса Тихий, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Ніна Строката.

“Коли вони сказали, що хочуть створити Гельсінську групу в Україні, я похолола, — згадувала голова Московської Гельсінської групи Людмила Алєксєєва про приїзд до неї Миколи Руденка і Левка Лук'яненка. — На теренах усього Радянського Союзу найжорстокіше карали в Україні. Ми просили західних журналістів писати якомога частіше про Українську групу, про кожну її людину. Бо це камікадзе. Перші арешти відбулися саме в УГГ. Терміни українцям давали найбільші. І найбільше загиблих у таборах було саме серед членів УГГ”.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ