29 квітня Україна відзначає сторіччя події, коли кораблі Чорноморського флоту підняли українські прапори і перейшли під юрисдикцію Української Народної Республіки.
Україна була і є однією з найбільших морських держав в Європі, має найдовшу приморську смугу зі всіх причорноморських держав, на її території розташовані 19 із 40 морських портів Причорномор’я. Із кінця XVIII століття українське Причорномор’я перебувало в складі Російської імперії, на території України базувався Чорноморський флот, а моряки-українці складали 2/3 його особового складу, ще 15% Балтійського флоту.
Із початку XX століття відбувається відродження українського національного руху, зокрема й на флоті, де постають українські громади та національно-культурні товариства. Серед найвідоміших гурток «Кобзар» в Севастополі. Його очолював директор севастопольської державної жіночої гімназії професор В’ячеслав Лащенко, а членами були відомі в майбутньому старшини – творці Українського флоту – підполковник по адміралтейству Володимир Савченко-Більський, командир севастопольського флотського півекіпажу, підполковник Микола Неклієвич, підполковник військово-морського судового відомства Вадим Богомолець, капітан військово-морського санітарного відомства Іван Гікс, а також інженер Левко Мацієвич, один із перших льотчиків та авіаконструкторів Російської імперії. Члени гуртка «Кобзар» проводили активну культурно-просвітницьку діяльність: організовували літературні та драматичні вечори, вечори пам'яті Тараса Шевченка, читання рефератів та обговорення українських тем.
Активізація національного руху відбувалася також в Одесі, де ще в 1905 році, вперше в підросійській частині України, постало товариство «Просвіта». Внаслідок гонінь царського уряду в листопаді 1909 року одеська «Просвіта» була заборонена. Однак вже в 1910 році місцева українська інтелігенція спромоглася організувати «Одеський український клуб», який виконував просвітницькі функції. 1911 року з музично-драматичної секції «Просвіти» було створено товариство «Українська хата в Одесі», яке продовжувало свою діяльність до 1917 року. Найбільш відомими діячами українського руху в Одесі були письменник Михайло Комаров, викладач богослов'я Володимир Чехівський, учений правознавець й історик Сергій Шелухин, лікарі Іван Липа та Іван Луценко та ін.
Діяльність української інтелігенції й старшин на Чорноморському флоті, український рух в Севастополі, Одесі й інших портових містах створили сприятливе підґрунтя для розвитку українського національного руху на флоті весною 1917 року.
Маніфестація Української чорноморської громади в Севастополі. 10 травня 1917 р.
Із вибухом Лютневої революції український національний рух охопив Чорноморський та інші флоти колишньої Російської імперії. Вже наприкінці березня 1917-го в Севастополі відбулися багатолюдні збори моряків-українців, а на другий день після Великодня містом пройшла кількатисячна українська маніфестація з синьо-жовтими та малиновими прапорами, портретами Тараса Шевченка.
У Севастополі постала Українська Чорноморська громада, що мала на меті підготовку ґрунту для майбутнього українського флоту. Її очолив професор В’ячеслав Лащенко, а до її складу увійшли старшини флоту Володимир Савченко-Більський, Микола Неклієвич, Вадим Богомолець, Михайло Остроградський, Борис Лазаревський. Наприкінці квітня 1917-го на багатьох кораблях діяли корабельні ради й українські гуртки. За словами мічмана Якима Христича, їхніми учасниками були 7 тис. осіб або 10% усього особового складу Чорноморського флоту. Рада Чорноморської громади використовувала великий національний прапор, а її військова секція – запорізький малиновий прапор із білим хрестом – перші сучасні військово-морські прапори.
У травні 1917-го Перший Всеукраїнський військовий з’їзд визнав необхідність повної українізації Чорноморського флоту, тоді ж уперше було заявлено про те, що Чорноморський флот має стати частиною збройних сил України. Метою українізації на флоті було гуртування українців для захисту своїх інтересів і прав України, створення сильних українських корабельних рад та земляцтв.
Зокрема, в цей час в Одесі був створений Одеський український військовий кіш на чолі з Одеською військовою радою на чолі з відомим громадським діячем Іваном Луценком. Влітку 1917-го про свою українізацію заявили екіпажі цілої низки військових кораблів і навіть окремі військово-морські частини. Над українськими кораблями замайоріли національні прапори. Першим про свою українськість заявив Севастопольський флотський півекіпаж під командуванням підполковника Володимира Савченка-Більського. А 12 липня 1917-го на есмінці «Завидний» вперше був піднятий синьо-жовтий прапор. Ця історична подія ознаменувала початок українізації екіпажів кораблів.
Свого апогею українські настрої на флоті сягнули в листопаді 1917-го, коли Центральна Рада проголосила УНР. 12 (25) листопада з нагоди проголошення ІІІ Універсалом Української Народної Республіки флот підняв українські прапори, а в Севастополі відбувся велелюдний парад за участю військових. Урочистості на честь відродження української державності відбувалися в інших портах Чорного моря. Про перехід на бік української влади заявили команди низки великих військових кораблів, зокрема крейсера «Пам'ять Меркурія» та лінкора-дредноута «Воля» - найпотужнішого корабля Чорноморського флоту. За деякими оцінками, восени 1917-го українські прапори були підняті над більшістю кораблів Чорноморського флоту.
Крейсер «Пам'ять Меркурія», один із перших кораблів, де була створена українська рада. Підняття його командою українського прапора 25 листопада 1917 р. стало прикладом для багатьох.
25 жовтня (7 листопада) 1917 року внаслідок державного перевороту більшовики-ленінці захопили центральну владу в Росії. Ще напередодні ті докладали значних зусиль для розкладу російської армії зсередини, у тому числі й флоту. Однак коли 17 грудня 1917-го петроградський Раднарком надіслав ультиматум Українській Центральній Раді, українські моряки одними з перших заявили про готовність виступити на захист України. Екіпаж крейсера «Пам’ять Меркурія» направив в Київ радіограму: «Ультиматум Леніна-Троцького є грубе посягнення на право Української Народної Республіки. Прохаємо рішуче откинути. Протестуємо проти оголошення братовбивчої війни. Негайно сповіщайте, що нам робити».
Із початком першої російсько-української війни (грудень 1917-квітень 1918 рр.) більшовики розгортають шалену агітацію на Чорноморському флоті. І та принесла свої результати: посилилися міжусобиці між матросами і офіцерами, які згодом переросли у вбивситва офіцерів, команди низки кораблів заявили про свою підтримку радянської влади. На початку 1918 року більшовикам вдалося захопити владу на Чорноморському флоті. Задля закріплення свого режиму вони вдалися до жахливого «червоного терору». За різними оцінками, тільки 23-24 лютого 1919 року в Севастополі були вбиті 600 осіб – морських та сухопутних офіцерів, членів їхніх родин, жителів міста.
В умовах війни українська влада здійснювала розбудову українського флоту. 21 грудня 1917 р. (3 січня 1918 р.) було створено Генеральне секретарство морських справ УНР, згодом – Народне міністерство морських справ УНР. Очолив відомий державний діяч і науковець Дмитро Антонович – перший морський міністр України. Активну участь в роботі міністерства брали фахівці та старшини – Володимир Савченко-Більський, Михайло Білинський, Олександр Коваленко та Святослав Шрамченко. Тоді ж у грудні 1917-го був сформований Морський курінь ім. гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного з-понад 600 озброєних матросів, який взяв активну участь в протистоянні з більшовиками в Києві.
14 (27) січня 1918 р. був ухвалений «Закон про Український державний флот», яким російський Чорноморський флот проголошувався флотом УНР, а також був затверджений прапор Українського військового флоту – блакитно-жовтий стяг з тризубом на верхній смузі. 27 березня 1918 року вийшли накази про створення Дунайської та Транспортної флотилії. 22 квітня 1918 р. в Одесі був створений Перший український гідроавіаційний дивізіон Чорноморського флоту (20 гідропланів), що дав початок новітній українській морській авіації.
Півострів Крим мав важливе стратегічне значення для УНР – контролю над Чорним морем, забезпечення безпеки й економічних інтересів України. «Україна ж не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг, - стверджував Павло Скоропадський, який 29 квітня 1918-го був проголошений гетьманом України. – Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців, але нам потрібно бути цілком убезпеченими від ворожих дій з боку Криму». У 20-х числах квітня 1918-го Кримська група військ УНР під командуванням підполковника Петра Болбочана разом із німцями звільнила Крим від більшовиків: 22 квітня – Джанкой, 24 квітня – Сімферополь, 25 квітня – Бахчисарай.
На кораблях Чорноморського флоту почали з'являтися українські прапори. 22 квітня 1918 р. командувач Чорноморським флотом контр-адмірал Михайло Саблін оголосив наказом по флоту, що «всі судна, портове майно, які знаходяться в портах Криму та на його узбережжі, є власністю Української Народної Республіки. А тому наказую скрізь, де треба, підняти українські прапори». А вже 29 квітня командувач надіслав до Києва телеграму, в якій заявив про перехід Чорноморського флоту під юрисдикцію УНР.
Того ж таки 29 квітня 1918 року відбулася надзвичайно важлива історична подія в історії українського флоту. Командувач Чорноморського флоту, контр-адмірал Михайло Саблін, спираючись на рішення делегатів корабельних команд і настрої українських моряків та офіцерів, офіційно оголосив весь Чорноморський флот флотом УНР, видав наказ урочисто підняти українські прапори. Це рішення підтримала й виконала абсолютна більшість кораблів Чорноморського флоту. Ті ж команди, що перебували під впливом більшовиків, поспішно евакуювали свої кораблі із Севастополя до Новоросійська.
День 29 квітня став справжнім тріумфом національної волі, на довгі роки ставши святом Українського Державного Флоту.
В часи Української Держави (Гетьманату) організація морських справ набула регулярного характеру. Активізувалася робота з організації Морського міністерства, вже 8 травня на засіданні Ради Міністрів було створено комісію для організації та реформування флоту, яку очолив адмірал Андрій Покровський. Того ж 8 травня було сформовано Морський генеральний штаб, а 10 травня – Головний морський штаб. Військовим, а водночас морським міністром, був призначений армійський генерал Олександр Рогоза, діяльність морського відомства курував заступник морського міністра, капітан 1-го ранку Микола Максимов. Гетьману Павлу Скоропадському вдалося повернути на військову службу багатьох професіоналів старшин, фахівців, які мали великий досвід військової служби ще з часів імперії.
Гетьманський уряд вживав заходів для повернення під українську юрисдикцію кораблів Чорноморського флоту, які на початку травня 1918-го опинилися під контролем німців. Разом з тим, гетьман неухильно розглядав Крим як невід'ємну частину Української Держави, плануючи в майбутньому надати півострову територіальну автономію. Цьому чинило спротив німецьке командування і самопроголошений кримський краєвий уряд генерала Сулькевича. Однак внаслідок ефективної економічної блокади, організованої українським урядом, півострів увійшов до складу Української Держави на правах автономії.
За Гетьманату було підготовлено цілу низку законодавчих та нормативно-правових актів спрямованих на розбудову військово-морських сил УНР. Зокрема розроблявся новий закон про флот, який остаточно закріплював право Української Держави на Чорноморський флот. Виробляються і затверджуються «Положення про корпус старшини воєнно-морського санітарного відомства», «Положення про воєнно-морських агентів за кордоном», «Положення про демобілізацію кораблів торговельної фльоти», «Штати Лоцмайстерських дистанцій», «Штати корпусу морської охорони побережжя», «Положення про раду Морського Міністра» та багато інших. За наказом по Морському відомству ч. 70 від 23 травня 1918 року розпочалося формування бригади морської піхоти у складі трьох полків. Проводилася робота з творення української військово-морської символіки, 18 липня гетьман затвердив новий військово-морський прапор, який і до сьогодні, в дещо зміненому вигляді є Військово-Морським прапором незалежної України.
6 липня 1918 р. в Одесі з кораблів Дунайської флотилії була організована українська бригада тралення (2 канонірські човни та 20 тральщиків), яка протягом місяця виконала успішне тралення Одеського рейду, Дніпрово-Бузького лиману та його околиць. Операція дала змогу відновити в цьому районі морську торгівлю та перевезення. Це була перша бойова операція українського флоту з часів козацтва.
У грудні 1918 р. до влади в Україні прийшла Директорія УНР, якій фактично дісталося саме лише міністерство без флоту. Пост міністра морських справ обійняв старший лейтенант Михайло Білинський, бойовий офіцер, кавалер декількох бойових орденів та медалей, його заступником заступником був контр-адмірал Михайло Остроградський, а начальником Морського Генерального Штабу капітан першого рангу Лев Постриганев. Їм вдалося не лише вберегти від остаточного розкладу Морське відомство, але й ввести в формальні рамки українське військово-морське законодавство. Зокрема наказом Михайла Білинського 11 січня 1919 р. вводиться в дію «Закон про гардемаринську школу», яка згодом функціонувала в м. Миколаєві та Кам’янці-Подільському. 20 січня була затверджена структура Морського міністерства і Генерального штабу. 25 січня введено в дію «Закон про флот», яким Директорія УНР перебрала на себе утримання всього Чорноморського флоту, виділивши на ці потреби 100 млн крб.
Морський міністр, старший лейтенант Михайло Білинський та його ад'ютант лейтенант Святослав Шрамченко. Обидва в одностроях української морської піхоти. 1919 р.
В грудні 1918-го в Одесі висадився 15-тисячний військовий десант Антанти. Командувач флотом у Чорному морі англійський адмірал Де-Робек рішуче оголосив Симону Петлюрі, що не допустить українських війська до Одеси ближче 10 миль, для чого в нього вже підготовлений головний калібр лінкора «Мальборо» та загін міноносців. Антанта підняла на українських кораблях британські, французькі й грецькі прапори. Це був другий після більшовиків фатальний удар по Чорноморському флоту. 1 лютого 1919 р. флот Антанти зайняв м. Херсон, 2 лютого – Миколаїв, остаточно відрізавши УНР від Чорного моря.
Із початку 1919 року розпочинається тривалий період боротьби на суходільних фронтах, у зв’язку з чим головною справою морського міністерства стало створення боєздатних полків морської піхоти та сухопутних підрозділів: 1 та 2 Гуцульські полки морської піхоти, Дніпровська флотилія, Дніпровський флотський півекіпаж, бронепотяг «Чорноморець». Їхній особовий склад взяв активну участь в боротьбі за українську державність.
Довідку підготував Ярослав Файзулін, к.і.н.
Довідка підготовлена на основі матеріалів і даних:
- Архіву Українського Національного Музею в Чикаго.
- Книги Гриценка І. Український державний флот в 1917-1919 pp.: історія його становлення, військово-політичної боротьби та занепаду. – Київ, 2015.
- Книги Мамчака М. Чорноморський флот. Курсом до України. – Севастополь, 2013.
- Сайту «Флот Української Держави та УНР в 1917-1921 рр.». Режим доступу - тут.
- Джерело: Український інститут національної пам'яті.
