110 років тому, 18 травня 1908 року у столиці Австро-Угорщини Відні відбувся судовий процес за участі присяжних, на якому за образу честі та гідності довелося відповідати лауреату Нобелівської премії з літератури, авторові історичних романів «Кво вадіс», «Хрестоносці» та «Вогнем і мечем», знаменитому польському письменникові Генріку Сенкевичу.
Як повідомляв тодішній краківський часопис «Новини ілюстровані», судовий позов до одного з найпопулярніших у той час літераторів подали українські студенти Львівського університету Назарук, Паламар, Веселовський, Левицький та Черкавський, яких очолював адвокат із Заліщиків доктор Роде. Студентів образив фейлетон Генріка Сенкевича у віденській газеті «Цайт» («Час»), в якому той насміхався із оголошеного ними голодування і навів неправдиві факти, зокрема, «опираючись на статті львівських журналістів, повторив чутки про біфштекси і вино», якими вони начебто вгощалися. Студентське голодування відбувалося у слідчому ізоляторі, в якому українців утримували після арешту за звинуваченням у спробі захопити навчальний заклад, пише Правда іф.
У той час студенти-українці вимагали від керівництва університету викладати деякі предмети та складати присягу українською мовою, а також збільшити кількість україномовних кафедр. Такі вимоги було розцінено як замах на «польський» університет, їх повністю ігнорували, більшість професорів відмовлялася приймати іспити українською мовою. У відповідь на таку зневагу українці вдалися до радикальних дій, здійснивши, як писали польські газети, «гайдамацький напад» на навчальний заклад.
23 січня 1907 року гурт студентів-українців захопив університетську будівлю. У вікні вивісили синьо-жовтий прапор. Секретар ректорату накинувся на “академіків”, як тоді називали студентів, із лайкою, за що був побитий. У заворушення втрутилася поліція, заарештувавши загалом 116 студентів, яких замкнули на час слідства в судовому ізоляторі на вулиці Баторія (тепер – вулиця Князя Романа) у Львові. Лише під тиском клопотань до столичної влади та таких акцій, як згадане студентське голодування, українців почали відпускати з-під варти.
Треба сказати, що австрійське правосуддя стало на бік українців. Попри те, що одну сторону представляла знаменитість світового масштабу, а на іншій були прості галицькі парубки, віденці, які були присяжними, ствердили у своєму вердикті, що Сенкевич хоч і не образив, але виставив на посміховисько студентів неправдивими фактами. За це трибунал під головуванням радного Фейдля присудив нобелівському лауреату (премію Генрік Сенкевич отримав у 1905 році) 300 корон штрафу – на той час середня зарплата чиновника становила близько 100 корон, а срібний годинник тоді можна було купити за 50 корон.
Сам Генрік Сенкевич не був присутнім на суді, до Відня він не приїхав, зіславшись на хворобу. Його інтереси представляв краківський адвокат Розенблатт і віденський – Рабенлехнер. Інтереси позивачів, окрім адвоката Роде, представляв також посол (по сучасному – депутат) до сейму Теофіл Окуневський, який був відомий своєю затятістю в обороні українців: одного разу він навіть викликав на дуель польського депутата Томіслава Розвадовського, який образив його та колег з української фракції.
Суперечка між ними виникла саме на національному грунті. 25 липня 1889 року під час обговорення питання про виділення урядом субсидій польському культурницькому товариству, атмосфера в сесійному залі наблизилася до точки кипіння. У запалі дискусії Томіслав Розвадовський кинув: «Навіщо сюди привели цю наволоч?!». Теофіл Окуневський, який стояв поруч і почув цю фразу, перепитав поляка, кого саме той має на увазі. Роздратований Розвадовський заявив, що мав на увазі всіх українських депутатів. У відповідь – отримав виклик на дуель. Українського депутата не спинив навіть той факт, що Розвадовський мав славу досвідченого дуелянта, а молодий Окуневський вперше брав участь у двобої.
Дуелі у Львові традиційно проводилися на Погулянці, суперники, за звичай, билися на палашах, якими можна було і рубати, і колоти, але удари було дозволено наносити тільки вище пояса. Також заборонено було використовувати в бою ліву руку для відбивання чи нанесення ударів. Бій припинявся тільки після рани, яка заважала продовжувати дуель.
Під час двобою Теофіл Окуневський отримав легке поранення в руку, плече та щоку, але зумів добряче розрубати голову своєму противникові. Оскільки лікар, присутній на дуелі, визнав, що Розвадовський не може продовжувати поєдинок, перемогу було визнано за українцем.
Під час судового процесу заради захисту українських студентів Теофілу Окуневському не довелося демонструвати свого хисту бійця, але його бійцівський характер, очевидно, зіграв свою роль.
