Як дитячі забави готували маленьких середньовічних вершників до реальних загроз? Наскільки дитяча зброя була дитячою?
Про те, як з мечем у руках виховувались середньовічні лицарі, розповіла Соломія Козак у матеріалі опублікованому на Фейсбук-сторінці Symbolon.
Нам не надто багато відомо про життя дітей у середньовіччі. Тим більше про їхні забавки, які готували їх до лицарських поєдинків. Ми звикли асоціювати дитинство з грою, несерйозністю, підготовкою до життя. Тоді як у середньовіччі вже змалку хлопчика навчали бути воїном цілком реально. Свідченням цьому є археологічні знахідки дитячої зброї – не іграшкової, а справжньої, ідентичної дорослій. Наскільки поширеною була така практика?
Хлопчики не одразу навчались військовому ремеслу. Та елементи війни були звичною повсякденністю для них разом з іграми та іграшками. З писемних джерел дізнаємось, що хлопчики грались дерев’яними кіньми, мечами та луками. Проте матеріальні докази таких іграшок походять вже з початку XIV століття, коли їх почали робити з металу. Це були фігурки лицарів на конях, які відтворювали у деталях обладунки свого часу. Аналіз знахідок свідчить, що вони були виготовлені в Англії за правління Едуарда І (1272–1307).
Більш серйозна лицарська наука розпочиналась приблизно у 6-7 років. Тоді знатного хлопчика відправляли на службу до сусіднього сюзерена, де він до 14 років прислуговував пажем, а заодно здобував навички стрільби з лука та вміння вправлятись мечем. Після досягнення 14-річного віку пажі ставали зброєносцями. І аж в 21 рік зброєносців посвячували в лицарі.
Досі постає питання щодо дитячих металевих мечів. Вони справді виготовлялись для навчання майбутніх лицарів, чи символічність зброї переважала над бойовим значенням? Так, вручення меча під час церемонії посвяти в лицарі було ініціацією хлопців, символічним обрядом прощання з дитинством.
Та археологам вдалось віднайти знахідки справжнього дитячого озброєння. Його можна зараз побачити в багатьох музеях Європи. Вони нічим не поступались справжній дорослій зброї, хіба були меншими.
Щоб визначити, хто використовував зброю – дорослий чи дитина – зброєзнавці звертають увагу на її розмір. Візьмемо, для прикладу, знахідку меча Х–ХІІ століть у ріці Сені у Франції. Його вважають одним із найбільш давніх середньовічних дитячих мечів. Він має загальну довжину 750 мм, і його розміри не вписуються у типологію мечів цієї епохи. На знахідці були сліди шкіри ножен, у яких меч перебував. Проте на самому клинку відсутні будь-які сліди використання його в бою чи під час тренування.
Невже діти таки не вправлялись зі справжньою зброєю? Насправді, бувало по-різному. Для прикладу, англійському королеві Генріху VI (1422–1461) було лише дев’ять років, коли йому було видано аж вісім мечів, як іграшкових, так і для справжніх тренувань.
Інший приклад ще більш виразний. Йдеться про феномен залучення юних благородних хлопців до лицарської служби у лавах духовно-лицарського Ордену іоанітів (госпітальєрів) на острові Родос. Захищаючи свої позиції від Османської імперії у XIV–XVІ столітті, Орден був змушений набирати щораз молодших кандидатів у лицарі. Діти не завжди навіть знали, на що йдуть. Їхні обладунки збереглись до сьогодні.
І що цікаво. Дитячий обладунок можна носити недовго, адже хлопчики ростуть швидко. Тому було недоцільно робити його вишуканим. Проте родоські взірці вирізняються своєю майстерністю, вони навіть оздоблені та позолочені. Про що це може свідчити?
Виглядає, що дитяча броня знаходила застосування не лише для практичних воєнних цілей. Мабуть, демонстрація благородного статусу її юних власників була важливішою за бойові функції. Це узгоджується з тим, що на той час Орден іоанітів став таким собі аристократичним інститутом, до якого належали знатні особи заради власної слави. З іншого боку, навіть на юну еліту госпітальєри змушені були покладатись, бо доводилось активно захищати свої володіння на Родосі.
Що ще може нам пролити світло на використання зброї дітьми? Йдеться про поховальний інвентар, серед якого траплялась зброя. Як от в одному з дитячих поховань під Кельнським собором, де було поховано дитину років шести разом з мечем «дитячого» розміру. Припускають, що цей хлопчик мав бути невдовзі посвячений в лицарі, та не дожив до цього.
Крім того, якщо хлопчик був сином придворної особи, а тим більше спадкоємцем трону, то йому теж належало носити коштовну лицарську броню.
Такі приклади легко знайти в музеях. Візьмемо, хоча би, дитячий обладунок короля Франції Франциска ІІ (1544–1560), який прожив лише 16 років, лати юного Сигізмунда ІІ Августа (1520–1572), польського короля та литовського князя, чи броню 8-річного Рудольфа ІІ Габсбурга (1552–1612), майбутнього імператора.
Як бачимо, зразки дитячого озброєння свідчать, що воно дійсно мало місце в середньовічному соціумі. Завдяки цій зброї ми більше уявляємо войовничий побут хлопчиків. Водночас, на сьогодні ще є великі прогалини в дослідженні цих артефактів. І більше доказів залишається на користь символічності дитячого озброєння, аніж його бойового застосування.
