За оцінкою науковців, українська земля – одна з найбагатших на археологічні пам’ятки в Європі. Століттями давні знахідки, знайдені на території України, поповняли найкращі археологічні колекції як європейських, так і російських музеїв. Цікаво, як змінилася ситуація з перенесенням артефактів після отримання незалежності?
Історія “професії” шукача скарбів нараховує 5 000 років, а в Україні вона набула популярності лише в останні 26. Подивимось, які коштовності за останні роки потрапили на український “чорний ринок” старожитностей.
З чого все починалось?
Вишуканий двір короля Франції Людовика ХІV був не байдужим до подарунків. Плітки про любов до розкоші короля долетіли аж до персидського шахиншаха Фатх-Алі. Наприкінці XVII ст. він відправив у Париж свого дипломата зі скринькою з рожевого дерева, вочевидь маючи намір здивувати короля-сонце. У середині був срібний флакон з густою масою під дивною назвою “мумійо”.
Слово “мум” запозичене з перської: таку назву має мінеральна смола, відома своїми лікарськими властивостями. Відповідно слово “мумія” означає “забальзамоване тіло”.
Мумійо нагадує субстанцію чорного кольору, якою єгиптяни ще на початку ІІІ тис. до н. е. бальзамували тіла померлих. Оскільки попит на лікувальний засіб був дуже великим, у пізніші часи затверділу масу почали зчищати з черепів та залишків кісток. Рідкісної смоли було явно замало, тому спритні експериментатори добували її з мумій ще за античних часів.
Це ремесло спочатку було зорієнтоване на видобуток лікарської речовини, але з часом перетворилося на жахливе розграбування гробниць. Власне з мумійо і почалася історія пошуку скарбів як явища. Так, до слова, підприємливі ділки з Каїру та Александрії винаймали цілі села для розкопок царських некрополів.
17 червня 1978 року в лондонському аеропорту Хітроу митниця затримала багаж каїрського зубного лікаря Мухамеда ель-Мат-Матбулі. В двох великих валізах, в косметичному наборі митний контроль виявив предмети давньоєгипетського мистецтва. Єгипетське посольство, повідомлене британською владою, залучило Службу старожитностей і поліцію. У будинку лікаря знайшли цілий склад незаконно придбаних речей давнини, вартість яких неможливо було навіть оцінити відразу.
Методи пограбування протягом 5 000 років змінювались, але незмінним залишився зв’язок грабіжника і переховувача вкраденого. Справа спочатку розпочиналася таємно, грабіжник діяв один і навіть часто гинув під завалами поховальної камери. Пізніше з’явився той, хто переховував та збував набуте. З часом переховувач краденого виріс до повноцінної першої ролі: почав готувати заходи, налагоджувати контакти, продавати, вивозити контрабандою – павутина розросталася.
Віддавна існують два види торгівлі виробами мистецтва. В першому випадку, кожний поважаючий себе продавець наполегливо вимагає, щоб для продажу постачали речі відомого походження і в первісному вигляді. А в другому – мова йде тільки про наживу. Байдуже звідки надійшла річ, адже про це завбачливо не питають: вона може бути продана частинами.
У великих обіймах “союзу"
В Україні добре розвинуті обидва варіанти такого “співробітництва”. Довший час полювання за скарбами зводилося до пограбувань скіфських курганів і античних некрополів. Зокрема таким видом “промислу” уже віддавна займаються жителі Криму, Одеської, Миколаївською, Херсонської і Запорізької областей. Методи охорони культурного спадку тоді здебільшого були зрозумілими. Тепер, коли настала ера технологій, відкритих даних і зрештою – металошукачів, пошук старожитностей набув небувалого розмаху і популярності по всій країні.
Без перебільшення можна заявити, що майже в кожному селі чи селищі місцеві жителі власноруч на полях шукають старожитності за допомогою від одного до п’яти металодетекторів. У місцях відомих історичних подій, до прикладу, в Берестечку, працюють десятки таких апаратів. Приватні колекції по селах вже є закономірним явищем. Щоправда, в грошовому еквіваленті їхня вартість дуже низька: вони здебільшого несуть лише наукову цінність. Наприклад, як приватний краєзнавчий музей в селищі Трудовач, що на Львівщини. Саме про нього з великим захопленням розповідали телеканали напередодні Нового року.
Не повідомили головного, а проте реальність зовсім інша. Краєзнавчих музеїв тисячі, а найцінніші предмети свідомо і несвідомо викуповують закупники і виставляють на продаж на онлайн-платформах під виглядом антикваріату. А історію селища чи регіону демонструють доволі типові і непрезентабельні експонати.
В ієрархії скарбошукачів аматори – це мало поінформовані десятки тисяч людей, які працюють на місцевих “царських некрополях”. Інші, досвідченіші шукачі, опрацьовують наукову літературу, мапи тощо. В них різні мотиви: від елементарної вигоди й миттєвого збагачення, до нетипового способу відпочинку. Останні можуть об’єднуватись в клуби, на кшталт товариства з пошуку і вивчення історії регіону.
За різними оцінками археологів, на сьогодні пошук скарбів перетворив Україну на Єгипет в часи розквіту його розкрадання. У сучасних українських археологів не розроблено механізму боротьби з незаконними пошуками старожитностей. Але найголовніше те, що в людей відсутнє розуміння такої проблеми. Навіть у тих історико-культурних заповідниках, де боротьба з нелегальними скарбошукачами є пріоритетною. Зокрема в літописному Белзі часто відбуваються такі прикрі випадки: під час затримання співробітниками заповідника “мисливців” за скарбами під час пошуків, останніх, зазвичай, правоохоронні органи просто відпускають на волю. Тому на поверхні лежить лише проблема зі законодавством.
“Красномовною” буде наступна статистика: при величезному напливі старожитностей з України на чорний ринок, за останні роки до відповідальності були притягнуті лише учасники однієї кримінальної справи. Згідно з даними моніторингу, здійснений когортою археологів, джерела починають вичерпуватись, зникають цілі категорії нелегальних предметів мистецької цінності. Тому стає зрозуміло, що деякі великі групи пам’яток дощенту розгромлені.
Інколи повідомлення про руйнування “чорними археологами” історичних пам’яток і давніх предметів охоплюють ціле українське суспільство. Як, до прикладу, хрест-енколпіон в одного з депутатів, чи колекція трипільської кераміки в екс-президента.
1 березня 2016 року естонські митники на кордоні з Росією під час огляду однієї з вантажівок конфіскували меч епохи вікінгів. У водія, громадянина Білорусії, не було дозволу на транспортування раритету. Експертиза з’ясувала, що меч має близько тисячі років і він дуже цінний. Естонія збиралася віддати знахідку Росії. Проте незабаром з’явились інформація, що такий же меч було знайдено в 2015 році на Волині. 14 травня 2017 року унікальний стародавній меч вікінгів повернули в Україну: його урочисто зустрічали представники української офіційної делегації. Це ледь не перший випадок, коли за останні роки були покарані особи за грабіж і продаж артефакту.
Те, що українські правоохоронці з успіхом можуть розшукати закупників старожитностей, якщо за справу, звісно, беруться професіонали і їх консультують підготовлені люди, демонструє випадок з історією злочинної групи на Рівненщині. В лютому 2017 року співробітники СБУ викрили міжнародну групу контрабандистів, яка займалася пошуком і перепродажем предметів старовини з України до Білорусії із їхнім подальшим перевезенням у країни Західної Європи й США. Зараз до незаконного вивезення культурних цінностей встановлено причетність п’яти українців і двох білорусів . У групи вилучили більше, ніж 1 тис. старожитностей.
У 2009 на непоказному полі, яке не викликало жодного історичного інтересу, поблизу Лічфілда в Англії, знайдено один з найбільш видовищних скарбів англосаксонського золота. Стаффордширський скарб зараз успішно мандрує по виставках британських музеїв і збирає десятки тисяч відвідувачів. Цікаво, що скарб був знайдений пошуковцем з дозволу власника поля і під контролем музейних кураторів. Музеї у Великій Британії мають право так званого першого викупу, а науковці – право прямого доступу до артефактів. Звісно, подібні роботи не проводять на територіях відомих археологічних пам’яток.
А от яка стратегія захисту своїх скарбів буде в Україні, зважаючи на високий рівень розкрадання пам’яток, поки що залишається незрозумілою. Читачеві варто знати, що скарби, які продемонстровані на світлинах у статті, були знайдені протягом останніх 10 років. І це лише краплина у великому морі нелегальних артефактів. На жаль, сьогодні археологам не відоме місце перебування жодного з вказаних предметів. Та все ж будемо сподіватися, що найближчим часом ми ще почуємо про них.
Євген Ткач.
Джерело: Explorer Life.
