«Радянська влада продовжила гітлерівські починання, і єврейське кладовище у Львові було кінцево зруйновано. Давні нагробні плити використали для замощення вулиць та спорудження підпірних стін нинішнього ринку «Наш ринок» та частини Краківського ринку. Плитами нагробків з давнього єврейського цвинтаря вимощене також подвір’я тюрми на Лонцького».
Львів місто багатонаціональне, його історія нерозривно пов’язана з визначними представниками різних народів, які часто-густо саме у Львові знайшли останній притулок. Власне, цвинтарі Львова – це своєрідний історичний іменний каталог, зазирнувши в який, можна зробити екскурс у минуле, сформувати повноцінне уявлення про етапи розвитку міста та про тих, хто у різний час був його співтворцем.
Та на жаль, різні владні режими та інші обставини були безжалісні до цієї пам’яті, подекуди чинилась і відверта наруга над тими, кого давно вже нема. Багато сучасних львів’ян навіть не підозрюють, що чимало звичних для них громадських споруд та установ стоять буквально на людських кістках.
Старе єврейське кладовище, що розміщувалось у Львові на території нинішніх вулиць Раппопорта, Базарної, Броварної та Клепарівської було одним з найдавніших і найбільш цінним в Європі. Перша згадка про давній кіркут в міських актах датується 27 травня 1414 року. Цей цвинтар довгі роки залишався спільним для обох єврейських общин: передміської, заснованої ще в княжі часи, і міської, що постала після розбудови нового міста за часів польського короля Казимира ІІІ. Кіркут офіційно було закрито 22 серпня 1855 року.
За 500-річну історію тут, на території близько 3 гектарів, , згідно з оцінкою фахівців, поховано від 25 до 30 тисяч осіб. Цвинтар знищили спочатку німецькі окупанти, а пізніше радянська влада. Як історико-культурна пам’ятка кіркут проіснував під опікою єврейської громади до 1942 року. Під час німецької окупації на цьому цвинтарі знову почалися несанкціоновані поховання осіб, які померли від інфекційних хвороб. Останки не кремували, точне місце захоронення не фіксували, тому німецька окупаційна влада не тільки заборонила функціонування кладовища, але й почала його планомірно ліквідовувати.
Радянська влада продовжила гітлерівські починання, і єврейське кладовище у Львові було кінцево зруйновано. Давні нагробні плити використали для замощення вулиць та спорудження підпірних стін нинішнього ринку «Наш ринок» та частини Краківського ринку. Плитами нагробків з давнього єврейського цвинтаря вимощене також подвір’я тюрми на Лонцького.
На території давнього єврейського кіркуту колись стояли єврейський шпиталь (тепер Третя міська клінічна лікарня на Раппопорта, 8), амбулаторія та шпиталь старців (нині це клінічна лабораторія названої лікарні), які були побудовані для потреб єврейської громади.
За часів незалежної України про відновлення єврейського кладовища стали говорити щораз частіше, однак першим реальним кроком стало запалення свічки на могилі рабина Якова Оренштайна, який похований на території, де нині підприємство «Наш ринок». 4 серпня торік близько 60 осіб уперше за 70 років зійшлися вшанувати пам’ять рабина Оренштайна та інших похованих на єврейському кладовищі. Захід відбувся позаду лічниці на вулиці Раппопорта.
Семеро равинів, серед яких були гості із США та Ізраїлю, відправили поминальний обряд біля символічної могили рабина Якова Оренштайна з нагоди 300-річчя від дня його поховання. Ініціатором заходу стала Єврейська світова громада, яка запросила до спільної молитви львів’ян, владу міста та області.
Саме 4 серпня вперше прозвучала ідея створення на місці єврейського кладовища символічного Меморіального комплексу. За попередніми даними, комплекс займе територію парку перед Третьою міською клінічною лікарнею, на вулиці Рапопорта, 8, а також територію ринку «Наш ринок» та частини Краківського ринку.
«Питання створення Меморіального комплексу дуже складне, тому що проведений конкурс не врахував особливостей цієї території, – каже директор Представництва в Україні Американського об’єднання комітетів для євреїв Мейлах Шейхет. – Зокрема, архітектор з Ізраїлю не взяла до уваги той факт, що територія ця дістала статус «Історико-культурної спадщини України». І тепер це питання буде вирішуватися на рівні Держави України.
Звичайно, існування базару на території поховань є, м’яко кажучи, конфліктним. На жаль, за часів української незалежності відбулися процеси, які суперечать суті перемовин щодо передачі цієї землі. По-перше, міська влада Львова не взяла вчасно на облік цю територію. Це призвело до того, що її трактували, як звичайну і частково деякі об’єкти єврейського кладовища були приватизовані. 1996 року був підписаний протокол міжурядової комісії, в яку входила українська і американська сторони. Відтак, ця територія мала б бути заморожена для будь-яких юридичних рішень. Але, на жаль, цей протокол не був доведений до відома депутатського корпусу».
«На сьогодні це питання буде вивчатися на рівні держави і, сподіваюся, воно буде вирішене відповідно до українського законодавства та міжнародних угод», - продовжив Мейлах Шейхет.
На його думку, єврейська громада не є конфліктною і виступає за гуманне рішення, щоб були взяті до уваги всі аспекти проблеми.
«Треба зважити на інтереси людей, які на тій землі тепер базарують, а також врахувати інтереси українського суспільства і те, що український менталітет заперечує будь-яке не цільове використання території поховань. Річ у тому, що це згадане кладовище є другою єврейською святинею в світі з огляду на імена тих людей, які там похоронені. І це справді дуже свята територія, де є не лише поховання євреїв. Ця територія є частиною української та світової історико-культурної спадщини», – наголосив Мейлах Шейхет.
Отож, той факт, що територія поховання визнана «Історико-культурною спадщиною України» – це правильне рішення держави. Чи вдасться при цьому уникнути соціального збурення і непорозумінь? Адже частина торгових точок ринків «Наш ринок» і «Краківський», що на місці колишнього кладовища, є приватизованими, а приватна власність відповідно до Конституції України недоторканна. Що ж стосується магазинів, котрі не встигли пройти приватизаційної процедури, то тут питання не таке вже й гостре, адже договір оренди можна не продовжити, або й розірвати. Важливо, яку позицію продемонструє міська влада. За останніми даними, торгові місця на ринках на території вулиць Раппопорта та Базарна і надалі юридично узаконюються.
Словом, як скоро у Львові на місці великого єврейського кладовища з’явиться меморіальний центр пам’яті за померлими сказати складно, однак топтатися по кістках мертвих – дико і аморально.
Віра Лясковська, депутат Львівської міської ради:
«У Львівській міській раді проведено громадські слухання з приводу створення на колишньому єврейському кладовищі меморіального комплексу. Міська рада також ухвалила рішення про оголошення конкурсу на відновлення пам’ятних знаків, які були знищені у час Другої світової війни. І якраз територія єврейського кладовища потрапила в перелік тих об’єктів, де мають бути пам’ятні знаки чи навіть цілий меморіальний комплекс. Щодо цього зараз розробляється проектна документація і вже навіть були перші пропозиції, наміри.
Моя позиція тверда: будувати на могилах ринки чи інші об’єкти – святотатство. Будь-які могили, незалежно від того, хто там похований: українці чи євреї, мають бути належно вшановані. І те, що навіть за радянських часів ніхто на цю територію не сунувся із ринком – це факт. Потім наш шалений, так званий, бізнес, через відсутність знань про територію чи через жагу до грошей, започаткував ринок. Я дуже категорично і послідовно відстоюю свою позицію: не можна робити бізнес на кістках. Могили, тим паче ті, де захоронені визначні люди, мають бути пошановані. Про це говорить і українське законодавство, і міжнародні конвенції. Тому давайте будемо законослухняними та моральними громадянами».
Довідка.
З історії поховань на єврейському цвинтарі у Львові.
Видатних осіб євреї ховали в самому центрі кіркуту, що становив, за словами М. Балабана, «єврейський пантеон». Тут стояли нагробки: Нахмана і Мордехая Ісаковичів (Nachman Izaakowicz, Mordechaj Izaakowicz, †1618), Ісаака Нахмановича (Izaak Nachmanowicz, †1637), Ізує Фалька (Izuje Falk, †1614), Давида Галеві (David Halevy, †1667), Рози Нахманович (Золота Роза) (Roza Nachmanowicz, Giłdene Rojze, †1637),
Адель Кікінес з Дрогобича (Adel Kikines, †1710), рабинів братів Хаїма та Йони Райзесів (Chajm Reises, Jona Reises, †1728). На околиці поховані рабини Леві бен Якуб Кікінес (Levi ben Jakob Kikines, †1503), Хахам Цві Ашкеназі (Chacham Zwi Ashkenazy, †1718),
Хаїм Рапопорт (Chajm Rappaport, †1771), Якуб Орнштайн (Jakob Ornstein, †1839),
Абрагам Кон (Abraham Kohn, †1848).
Біля них розташовувався ряд зі 129 нагробків з датою 1664 р., що свідчить про велику кількість жертв погрому, який вчинили студенти єзуїтської колегії.
Навесні 1914 р. у Львові під керівництвом Самуеля Горовітца (Samuel Horowitz) створено комітет, який займався відновленням нагробків єврейського кладовища, розкопками на його території та дослідженням епітафій. Комітет доручив цю працю історику Маєру Балабану, який мав також видати друком опис всіх пам’ятників цвинтаря. Тоді впорядковано велику частину кіркуту, відкопано багато нагробків, пронумеровано їх, розшифровано близько 1400 епітафій, в тому числі на могилах визначних осіб.
Найдавніший зі збережених пам’ятників датувався 1530 р.
Ігор Заворітній.
