Український журналіст та радіоведучий Сергій Стуканов спеціально для Гал-інфо розповів про новий історичний подкаст “Батьки-засновники”.
Як у Вас виникла ідея проєкту “Батьки-засновники”?
Власне це була ідея Наталії Соколенко, з якою ми удвох будемо вести цей проєкт. Вона мені вперше її повідомила у березні минулого року. За освітою я історик і, відповідно, для мене ця тема не є чужою.
Загалом ми радіоведучі на “Українському радіо”, яке є частиною Суспільного мовлення. Коли Наталія до мене підійшла з цією ідеєю, то вже була домовленість з гендиректоркою, що це не буде суто радіопроєкт, а — подкаст з відео-версією. Тобто він буде виходити і як відеоподкаст, і як радіопрограма.
Наприкінці листопада ми записали перший випуск. Потім у грудні записали ще чотири, тобто закінчили ми рік з записаними п'ятьма випусками. Перший випуск вийшов 22 січня з нагоди Дня Соборності — символічна дата. Другий випуск вийшов 31 січня.
Загалом подкаст буде виходити на радіо, на ютубі “Українського радіо”, на всіх регіональних телеканалах Суспільного, а також згодом — коли збереться кілька випусків — він виходитиме на подкаст-платформи Суспільного.
Чому загалом ця ідея виникла в Наталі? Я думаю, тут потрібно зазначити, що ми зараз переживаємо дуже непростий період. У нас, по суті, війна за виживання нашої країни, нашої нації, війна за незалежність. Ключовий момент полягає в тому, що росіяни хочуть не просто завоювати нашу країну, окупувати нашу країну, вони передусім претендують на нашу історію.
Вони вважають історію Русі своєю історією. Візьми будь-який підручник історії Росії, відкриваєш перший розділ — це Русь, а Володимир, Ярослав, Святослав — це все російські князі, які, згідно з їхньою точкою зору, поклали початок російської державності. І тому їхня війна, на їхню думку, за свою колиску.
Для них неприйнятно, що Київ, де починається їхня історія, зараз в іншій державі. Вони хочуть окупувати Україну, окупувати Київ, побудувати тут свої меморіали, початок “Русской истории”.
Отже, вони хочуть передусім нашу свідомість. Вони хочуть нас окупувати і потім переконати нас, що ми росіяни. Тому дуже важливо зараз підсилювати історичну свідомість українців.
Ну і в Наталі якось народилася ідея зробити “Батьки-засновники”. Багато хто знає американських батьків-засновників. І воно дуже класно, на мій погляд звучить і запам'ятовується.
Батьки-засновники США — це державні діячі. Тобто це Вашингтон, Джеферсон і так далі. У нас, в принципі, про державних діячів більш-менш є проєкти. Наприклад про князів, гетьманів — достатньо інформації. Зрештою, навіть за радянських часів це не була заборонена інформація. І про князів, і про гетьманів можна було щось знайти.
Тому ми вирішили зробити акцент не на державних діячах, а на мислителях — це ті люди, які формулювали ідею України. Зрештою, первісно наш проєкт мав охоплювати 19 і 20 сторіччя. Це період, коли Україна поділена: більша частина під Росією, менша частина в складі Австро-Угорської імперії, немає власної державності, але є історики, є географи, є, як би ми сьогодні сказали, політологи або публіцисти, філософи, економісти, які починають, писати статті або книжки, в яких обґрунтовують, чому Україна повинна бути незалежною країною.
Вони це спершу обґрунтували в текстах і потім уже прийшли політики або воїни, які вирішили це втілити. Але первісно це було в текстах закладено. Саме тому ми хотіли, власне, зосередитися на мислителях, які формулювали ідею. Але, зрештою вирішили, що потрібно все-таки зафіксувати тяглість нашої тисячолітньої історії. І тому наш проєкт буде охоплювати тисячі років від Русі і до теперішнього часу.
Як Ви обирали персонажів? Чи радилися з істориками?
Власне, ми спершу сформулювали наш попередній список. Потім ми зустрілися принаймні з трьома істориками, серед них зокрема Володимир В’ятрович та Ігор Гирич. Вони нам радили, кого варто додати або об’єднати. Наприклад, ми когось написали, а історик каже: “Дивіться, ось цього пана неможливо розглядати від іншого діяча”. Загалом три кола спілкування з істориками ми провели.
У підсумку ми наразі зупинилися на 40 випусках. Але постатей буде більше, бо у деяких випусках по два, або більше героїв. Загалом ми вирішили сезонами випускати епізоди — по 10 на сезон. Таким чином подкаст орієнтовно триватиме до кінця року.
Але у нас все-таки список гнучкий, тому теоретично хтось може додатися ще. Наприклад, ми хочемо додати більше “матерів-засновників”. Тому що зараз у нас тільки Леся Українка і, здається, Олена Теліга. Ми просто закінчуємо шістдесятниками, тому ми не хочемо брати живих людей. Звісно, у сфері сучасності можна було б знайти чимало жінок.
Чи були якісь суперечливі постаті, до яких українці можуть по-різному ставитися?
Та загалом, які можуть бути зараз суперечливості? Суперечливою постаттю 15 років тому був Бандера, наприклад. Але сьогодні це вже не є суперечною постаттю.
Загалом, ми ж беремо мислителів, а не державних діячів. Тому серед наших героїв, я не бачу суперечливих постатей. Дехто до них може ставитися з підозрою, з нехіттю, але це все-таки не загальне уявлення, а група людей.
Також у нас є Дмитро Донцов, та його інтегральний націоналізм. Тож хтось може сказати, що постать суперечлива, але ми вважаємо, що постать з точки зору ідейної, видатна.
Зараз у нас перший сезон, 10 випусків, і ми вже дійдемо до 19-го сторіччя. Перший випуск у нас оглядовий, другий присвячений Русі, третій — це доба Литва і Польща разом, четвертий там уже буде Петро Могила. Наступний випуск це Юрій Немирич — уже козацька доба.
Потім у нас 30 випусків, це буде 19-те і перша половина 20-го сторіччя, там уже буде дуже щільно.
На перший випуск Ви запрошували історика Ігоря Гирича. Ви кожного випуску плануєте запрошувати істориків?
Так, будемо запрошувати різних істориків. Переважно будемо старатися, щоб вони, крім того, ще були, більш-менш знані, щоб це приваблювало аудиторію.
Але загалом скажу, що цей момент виявився не дуже простим. Все-таки у нас не так багато істориків, які можуть говорити конкретно про якусь постать. Може бути фахівець, в цілому, по якійсь добі. Але, коли скажеш: “А давайте поговоримо конкретно про цю постать”, то таких небагато. І з ними деколи непросто домовитись, бо хтось у відрядженні, хтось взагалі не в Києві живе.
Будемо старатися, можливо, на деякі випуски запрошувати навіть не істориків, а якихось письменників. У нас є попередній список гостей. Але не хочу зараз розкривати всі таємниці.
Ви кажете, що подкаст міститиме 40 випусків. Чи розглядали Ви варіанти його продовження? Чи, можливо, якісь подібні подкасти?
Для початку нам треба 40 зробити. Тому що ми поки тільки шість записали. Побачимо, як воно піде. Теоретично можна потім буде зробити якусь книжку, на основі подкасту, про кожного з цих героїв. Там буде QR-код, де можна буде перейти на YouTube. Але це поки що ідеї, які ми докладно не обговорювали. Можливо, якщо нам сподобається, можна буде потім зробити подкаст про засновників з акцентом саме на державних діячів.
Ми сподіваємося, звичайно, що проєкт буде популярний. Ми це робимо не для себе і не для якоїсь вузького кола фахівців. Хочемо, щоб воно було мало попит серед школярів, або серед студентів. І загалом серед цікавих до історії людей.
На яку аудиторію загалом ви орієнтуєтеся?
Я не можу сказати, що ми заточені саме на молодь. Проєктом могли б зацікавитися і школярі, яким потрібно готуватися до ЗНО.
Але, з іншого боку, я думаю, що і люди зрілого, і старшого віку могли б теж цим цікавитись. Нам казали, що на регіональних каналах, перший випуск був успішний. Я не маю цифри, але за середнім показником перегляду цих каналів це було вище середнього.
На вашу думку, чому українцям зараз важливо знати своїх “батьків-засновників”?
Тому що передусім наша сила протистояння ворогу — це наша свідомість, це наша ідентичність. Якщо ми знаємо, що ми українці і ми знаємо, чим ми відрізняємося від росіян, то ми, відповідно, є опірними, ми є резистентами на російську агресію. Нас дуже багато. Нехай не 40 мільйонів, нехай 35 мільйонів – це багато. Перемогти силою таку кількість людей важко.
Відповідно, найлегший спосіб нас перемогти — це переконати нас: “А чому ви маєте взагалі захищатися? Ми з вами один народ. Ми з вами тривалий час були в одній державі. Давайте далі разом жити”. Відповідно, чим сильнішою є наша ідентичність, тим важче нас перемогти.
Росія на окупованих територіях одразу дітей в школі починає перевчати. Тому що їм важливо виростити патріотів Росії, а нам важливо виростити людей, які є свідомими своєї ідентичності. Але на чому ґрунтується свідомість? Передусім, на знаннях. Ти можеш бути скільки завгодно патріотом, але якщо ти мало знаєш про своє минуле, то у тебе буде апріорі меншовартість.
Я переконаний, що ми, українці дотепер мало знаємо про нашу минулість. Ми не є в цьому винними, адже Росія за радянських часів вичищала бібліотеки, все знищувала, що могло нам розповісти про нашу справжню історію. Це факт. Вони багато що знищували, а дещо вони відвозили до Москви у так звані “спецхрани”. Це величезні бібліотеки, де зберігалась заборонена література.
Це стосується не тільки нас, а й також історії Фінляндії, Казахстану, Узбекистану. Вони все крали, перевозили все до себе. І тому ми про себе мало знаємо.
Я гадаю, що зараз, чим більше буде таких проєктів, тим ми будемо сильнішими. Тому наш проєкт, я сподіваюся, теж придасться до того, щоб посилити свідомість українців.
На вашу думку, від початку повномасштабного вторгнення, чи виріс попит української аудиторії на інтерес до історії своєї країни?
Так, однозначно. Про це говорять чимало людей. Історики чиї книги купуються, і ютуб-блогери, які ведуть історичні канали. Все-таки повномасштабна війна стала серйозним рушієм суспільних змін і свідомісних змін.
Українці відмовляються від російської мови, від споживання російського культурного продукту, а відповідно завжди постає запитання: “Так, а хто я тоді такий? Я думав, що ми з росіянами однакові, з'ясувалося, що ні. Тоді хто ми?” І люди намагаються з'ясувати, хто ми.
У першому випуску Ви згадували про кількість пам’ятників гетьманам в Україні. А загалом, чому, на Вашу думку, у нашій країні так мало пам’ятників політичним і культурним діячам?
Тому що у нас не було своєї держави. Коли є власне держава, то вона дбає про те, щоби увічнювати, і в тому числі в пам'ятниках, важливі для цієї держави постаті. А у нас була Російська імперія на більшості територій України. Відповідно, там ставилися пам'ятники російським діячам. Якщо казати про Львів, то це Австро-Угорська імперія. А хто буде ставити українські пам'ятники?
Тридцять років незалежності ми пам'ятниками не займалися. Ну, захід України трішечки окремо стоїть, тому що там свідомість була краща, і вони, відповідно, встигли це.
Ось після Революції гідності 2014 року ми уже значною мірою викинули радянську чи проросійську свідомість і переступили цей шлях. Тоді почалась декомунізація, і ми стали зносити їхні пам'ятники.
Розмовляла Юлія Лаврук
