Андрію Шевченкові та усій збірній України довелося вчитися на власних помилках.
Про важкість календаря, де за тиждень нам належало зіграти проти Франції, Німеччини та Іспанії, не говорив хіба що лінивий. Коли за декілька днів до матчу в Парижі виявилося, що кілька збірників отримали позитивні тести на Covid-19, а згодом з’ясувалося, що ми не зможемо розраховувати на гравців «Шахтаря», навіть байдужі не оминули ситуацію стороною, а окрема аудиторія ледь не живцем поховала національну збірну України.
Урок перший – тактичний
Середній блок, контроль м’яча та незмінна зв’язка Степаненко-Зінченко-Малиновський у центрі поля. Ці ввідні дані, а також помилки суперників в окремих матчах дозволили перемогти у своїй групі відбору на чемпіонат Європи та піднесли синьо-жовтих в очах громадськості десь на рівень все тих же Німеччини, Іспанії та інших грандів.
Та навіть не надто мотивовані топ-суперники у Лізі націй продемонстрували наочно, що для потрапляння в їхню когорту Україні бракує не лише глибини складу, а й варіативності гри. Про футбол як терпіння та як боротьбу глядачі з відходом Фоменка вже й призабули, а виявилося, що дарма. Так, мова йде вже не про боротьбу з умовним Кіпром чи Північною Македонією, їм ми свій футбол нав’язати можемо, а от проти більшості представників Дивізіону А доводиться грати другим номером, з самовіддачею на межі та максимальною концентрацією. За гру може виникнути 1-2 моменти, які потрібно реалізовувати. Через матчі з Францією та Німеччиною українці це зрозуміли, тож змогли здобути результат проти Іспанії навіть попри те, що завдали найменшу кількість ударів за всі матчі цього збору.
Урок другий – психологічний
Вдала гра у відборі розслабила не лише вболівальників, а й схоже, що гравців. Послаблення складу перед жовтневими матчами не дало того психологічного поштовху для решти збірників. Замість «це мій шанс» багато з них подумали «шансів у нас немає». Показовим є момент діалогу Андрія Шевченка та Віталія Миколенка. Фланговий захисник на тренуваннях поводився так, як це диктує атмосфера в збірній, невимушено та розкуто. Але одна справа так поводитися при вдалій серії, а інша – в моменті, коли гра перебудовується та потрібно максимально уважно дослухатися до вимог тренерського штабу.
Розгром Сербії у Львові з рахунком 5:0 пов’язують не лише з тренерськими прорахунками наставника гостей, а й з мотиваційною промовою Андрія Шевченка в роздягальні. Схоже, що Андрій Миколайович володіє цим умінням сповна, адже проти Іспанії, в матчі, де потрібно було показати свій максимум за нової моделі гри, гравці вийшли зарядженими на боротьбу за кожен м’яч та максимально компактний футбол.
Урок третій – вболівальницький
Важко показати чи описати людину, яка б змогла безпомилково аналізувати події комплексно, а не реагуючи на контекст. Такий небагато серед тренерів, що вже й говорити про вболівальників. Вболівальник – людина емоцій, тож не дивно, що до матчу з Францією ми всі витали десь у хмарах, напередодні гри з Німеччиною думали «лиш би не сім знову», а вже наприкінці другого тайму проти Бундестім на льоту перевзувалися та сподівалися на нічию, а то й перемогу. Перед іспанцями настрій знову був не найкращий, адже старий футбол результату не дає, Малиновський не зіграє через перебір карток. А вже після фінального свистка ми знову сильні, непереможні та одні з претендентів на півфінал Євро, щонайменше.
Емоції це добре, але не варто вдаватися у крайнощі. Потрібно завжди бути готовим до протилежної думки, або ситуації, що змінить стан речей. Інакше такі перекочування з крайнощі в крайність так і не дозволять затриматися на тій «золотій середині», яку потрібно шукати.
Урок четвертий – ротаційний
В умовах карантинних заходів, ускладненого міжнародного сполучення та постійних тестів на Covid-19 ротація – річ важка та інколи малореальна. Синьо-жовтим пощастило, що за календарем обидва матчі Ліги націй були вдома, інакше Шовковський цілком міг би потрапити в заявку не лише на матч з французами. Ще одна важкість – бажання результату на усіх рівнях. Якби не провалений старт відбору в молодіжки, то Різник, Забарний та інша молодь, цілком можливо, залишилась би у розпорядженні Руслана Ротаня. І тут постає питання: на що потрібно орієнтуватися в першу чергу? Боротьбу за вихід на чемпіонат Європи серед молоді чи отримання досвіду в головній команді, нехай і в напівтовариському турнірі?
Хай там як, а жовтень допоміг збірникам трохи переосмислити свою роль. Комусь дав шанс дебютувати, комусь – проявити себе. Ті, хто збір пропускав, побачили потенційних конкурентів, а тренерський штаб, дещо розширивши арсенал дій команди, дав більшій кількості людей можливість претендувати на потрапляння в збірну. Головне завдання (не виліт з дивізіону А) практично виконане. Тож чи був цей жовтень таким вже й поганим?
Тарас Жеребецький, Гал-інфо
