На території сучасного Володимирецького району Рівненської області сформувався і діяв протягом 1943-45 рр. курінь Української повстанчої армії (УПА) під командуванням «Кори». Історик, завідувач відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею Ігор Марчук, на основі віднайдених архівних документів, спеціально для «ГалІнфо» детально висвітлює історію цього куреня УПА
Досить цікаві свідчення про створення куреня залишив заарештований на початку серпня 1944 року курінний писар Леонід Рибчинський, 1922 року народження, уродженець села Городець Володимирецького району. З протоколу допиту від 4 серпня 1944 року дізнаємось, що Леонід закінчив у 1940 році вчительські курси у Дубно, працював вчителем у різних селах на Поліссі. Згодом був призначений на посаду завуча сільської школи у с. Великі Цепцевичі, де працював до травня 1943 року.
Леонід розповів слідчому наступне: «Мені було відомо, що колишній вчитель з Городця Мельник Макар Михайлович потрапив у німецьку в’язницю у Рівному і йому вдалося якимось чином звідти втекти. Коли він таємно з’явився у Городці, то почав організовувати місцевих жителів на боротьбу за Самостійну Соборну Українську Державу… Цей процес розпочався у навколишніх селах десь у травні 1943 року. Сам Мельник переховувався від німців по різним селам, був і в селі Великі Цепецивичі... Невдовзі я отримав від нього записку з проханням про зустріч. Записку передав мені невідомий озброєний чоловік на псевдонім «Штука». Цей же чоловік провів мене до Макара у ліс неподалік від с. Кричильськ Степанського району. Там вже з ним перебувало біля 20-ти озброєних чоловіків… Я був призначений на посаду писаря цього загону і отримав псевдонім «Сокіл», а Мельник у той час користувався псевдонімом «Кора».
«Соколу» було доручено вести діловодство повстанського відділу.Він також дізнався, що М. Мельник-«Кора» на той час очолював усіх членів ОУН Володимирецького району, а боївкою УПА цього району командував Володимир Кобринович-«Одноріг», який певний час служив у володимирецькій поліції. Потім «Одноріг» перейшов у жандармерію, а відділом короткий час командував вже згадуваний «Штука». Сам М. Мельник займався справами районного проводу і призначав по селам станичних, господарчих, розгортав роботу пропагандистів, а діючий загін поступово чисельно збільшувався за рахунок добровольців. Повстанці регулярно нападали на різні німецькі об’єкти, організовували засідки на дрібні групи німців з метою здобуття зброї. Згодом писар «Сокіл» дізнався, що поруч діють інші загони – «Яреми», «Шаули», «Лайдаки». Їхній загін (фактично боївка) у той час постійно перебував на території Володимирецького району.
На початку серпня 1943 року до боївки «Кори» шеф штабу групи УПА «Заграва» Д. Корінець-«Бористен» долучив боївку «Галайди» (30 чоловік), який оперував десь у Дубровицькому районі. Від того часу «Кора» був призначений командиром сотні, яка нараховувала 80 вояків. Сотня продовжувала діяти у Володимирецькому районі і робила засідки на німців, які охороняли залізницю чи виїздили на грабунки у села. Згідно з наказом командира «Бористена» від 12 серпня 1943 року з боївок «Кори», «Галайди» і «Хмеля» був створений об’єднаний відділ під командою «Кори». До нього долучився відділ саперів на чолі з командиром «Березюком».
У першій половині вересня до новоствореної сотні було скеровано поповнення з 28 вояків: «Кустар», «Борщ», «Колос», «Козаченко», «Щербак», «Лірник», «Спартак», «Миш», «Кіт», «Мірчук», «Марень», «Судак», «Окунь», «Соха», «Кармелюк», «Дорошенко», «Сагайдачний», «Галка», «Шуткар», «Ожина», «Гора», «Біда», «Верч», «Мул», «Хвоя», «Медяр», «Бородач», «Нюнок».
На початку жовтня 1943 року згідно з наказами по групі УПА «Заграва» сотня «Кори» стала називатись «загоном імені Є. Коновальця», який нараховував 200 вояків. На кожні 10 чоловік був один кулемет, у кожного чотового і сотенного автомат, а решта вояків були озброєні гвинтівками. «Кора» відповідно став командиром цього загону(куреня) у складі двох сотень: першою командувавВ. Кобринович-«Одноріг», а другу очоливО. Купчишин-«Бедришко», який теж був родом з с. Городець Володимирецького району. «Бедришко» згодом загинув у важкому бою з німцями під селом Новаки. Після його смерті сотню очолив Ярослав Процик-«Журавель», 1918 року народження, родом з с. Гукалівці Заложецького району Тернопільської області. А на початку грудня 1943 року утворилася ще й третя сотня. З колишнього загону «Вороного», який діяв південніше від куреня «Кори», командир «Бористен» прислав 50 повстанців під командою «Бориса», теж Галичанина.
Найбільш відомий бій з німцями для повстанців загону імені Євгена Коновальцявідбувся 8 жовтня 1943 року біля села Великі Цепцевичі. Тоді було знищено 30 німців та захоплено цілком справний танк: «Із загону ім. Коновальця вислано 8 жовтня… відділ в силі одної чоти влаштував засідку при шляху Рафалівка-Володимирець, яким часто проїжджали німці. Про засідку припадково довідались німці і вирушили більшою силою, щоб її по дорозі знищити. В загальному німців нараховувалося до 200 чоловік. У розвідку поїхала німецька кіннота, а як бічний розшук їхав середньої величини танк. В той самий час наспіла на допомогу повстанцям друга чота, яка зайшла німців ззаду. Німці, побачивши себе окруженими, почали в переполосі втікати, не зводячи навіть бою. Бачачи це, «героїчні» танкісти замість наступати на повстанців, пустились навтікача, та й це їм не вдалося, бо зі страху заїхали в болото. Щоб не попасти повстанцям в руки, німці вирішили танк зірвати. Вилізши з нього, почали приготовляти в’язку гранат до розриву. Та і це їм не вдалося. Повстанці, прогнавши ворога, вирішили забрати танк. Зорганізували 20 пар волів та сотню селян, які допомогли витягнути танк з болота. Знайшовся шофер-танкіст і танк пущено в рух». Та історія цього трофею була короткотривалою. Повстанці не мали досвідченого екіпажу та достатньої кількості пального. Через кілька тижнів панцирник було втрачено під час спроби захопити райцентр м. Володимирець та вигнати звідти гарнізон угорських солдатів.
За свідченнями писаря Л. Рибчинського-«Сокола» курінним фельдшером був присланий з півдня Рівненщини повстанець «Альфа», а у кожній чоті був свій санітар. Політвиховником куреня від 30 жовтня 1943 року був призначений Яків Данилюк-«Галка», уродженець с. РясникиГощанського району. Жандармерію загону очолював Петро Гарбаринін-«Сметана» з м. Володимирець, який мав у своєму підпорядкуванні чотирьох жандармів. Кілька місяців у курені також перебували лікар-єврей Мойсей Штейн-«Боско» та його брат Лазар Штейн-«Рудий», який займався господарчим забезпеченням повстанців та вів діловодство.
Під час відступу німців та угорців у січні 1944 року з м. Дубровиці, у район села Осова, де буломісце розташування куреня «Кори» вийшли 600 мадярів та 60 німців. Сили були не рівними, але М. Мельник-«Кора», зметикував, що ворога можна використати на свою користь.Він домовився з угорськими офіцерами, що повстанці пропустять їх далі на захід, а вони за безперешкодний прохід у напрямку Рафалівки передадуть певну кількість зброї. Так без боювід ворога отримано: 8 кулеметів, 7 автоматів, 1 батальйонний 82 мм міномет, 50 гвинтівок, 60 пістолетів, 100 ручних гранат, 500 мін до міномета і велику кількість боєприпасів. Після цього створено четверту сотню, якою командував Олександр Мазаний-«Петро» з Городця. Він раніше був господарчим Володимирецького району.
Отже, до приходу Червоної Армії у курені «Кори» рахувалось 4 сотні: «Однорога», «Журавля», «Бориса» та «Петра». На озброєнні було вже дві гармати, один батальйонний і чотири сотенні міномети, чотири важких скоростріли. Сотенний Я. Процик-«Журавель» на той час захворів і лікувався на Кидерських хуторах, де під час облави загинув у лютому 1944 року. Тоді «Кора» з другої та третьої сотень створив одну другу сотню під командою «Бориса», а сотня «Петра» відповідно стала третьою.Найбільш чисельна та досвідчена сотня «Однорога» чисельністю 135 вояків за наказом командира групи УПА «Дубового» була відправлена у рейд на схід.
Отже, у загоні «Кори» залишилось дві сотні – «Бориса» та «Петра». Через деякий час «Борисову» сотню перебрав Федір Трофимчук-«Сіромаха», а «Петрову» командир Андрій Кульчицький-«Чугайчук», який перед тим був заступником сотенного. Відповідно «Петро» і «Борис» стали працівниками штабу куреня як заступники курінного М. Мельника-«Кори». Це було зроблено згідно з наказом ч. 22 від 7 березня 1944 року. Нова схема організації загонів вимагала, щоб командир загону мав двох помічників: перший опікувався оперативними, розвідчими та персональними справами; другий організовував господарське забезпечення, вишкіл і мобілізацію. При загоні мала діяти чота саперів, а звичайна піхотна чота мала нараховувати 31-го або 41-го вояків. Гармати і важку зброю було замагазиновано для кращого маневрування. Гармати переховував ройовий «Донець», якого НКВД зловило в с. Трипутні, і вони пропали, а важкі кулемети мав заховати кожний сотенний окремо.
Писар Л. Рибчинський зазначав, що був наказ зі штабу групи УПА «Заграва» не вступати у бої з частинами Червної армії, а напад на м. Володимирець – це «вибрик командира «Петра». У цьому нападі ще був задіяний з відділом «Одноріг», а командир куреня «Кора» про це не знав, бо перебував зі штабом під селом Кричильськ. За це вони були покарані командиром «Бористеном». Також тоді був виданий наказ проводити мобілізацію до УПА. Зокрема сотня «Сіромахи», перебуваючи в районі с. Липне, мобілізувала 150 чоловік у с. Липне, Воронки, Печонкі, Андруга, Каноничі. Усі вони були без зброї та проходили вишкіл десь біля місяця. У березні 1944 р. під час великої облави всі ці люди розбіглися по домівках. За іншими даними новозмобілізованих при курені «Кори», який на той час вже почав називатися «загін Стародубський» було 300 чоловік. Після цих невдач таких великих мобілізацій не проводили, бо часті облави не давали можливості навчати новозмобілізованих, також не вистачало продуктів харчування.
У першій половині 1944 року внаслідок частих сутичок з військами НКВД загін з кожним днем зменшувався. У кінці травня до куреня УПА долучилася підстаршинська школа (70 курсантів). Її командиром був «Галайда» з Галичини. Вишкіл курсантів тривав півтора місяця. Одночасно було проведено перевишкіл старшин та підстаршин куреня. Через два місяці загін «Кори» та охорона командира Д. Корінця-«Бористена» були перенесені з групи УПА «Заграва» у групу УПА «Тютюнник».
Станом на липень 1944 року у Стародубському загоні було всього 70 вояків (до того було 150), озброєних 6-ма кулеметами, всі інші вояки мали автомати та гвинтівки. Загін складався з трьох відділів: одним командував «Сіромаха» з с. Кідри, другим – колишній офіцер Червоної армії «Сом» (ймовірно, мав прізвище Морква), третім відділом керував сам М. Мельник, який обрав собі новий псевдонім «Кузьма».
Писар Л. Рибчинський свідчив, що «всі накази ми отримували від «Бористеня», який був шефом військового штабу групи УПА «Заграва»… Спочатку ми отримували рукописні накази, а потім надруковані на машинці за його підписом. Останній усний наказ він віддав у 20 числах червня 1944 року. Цей наказ був для цілого загону «Кузьми» передислокуватися на Схід, за річку Случ. Там мав бути загальний збір штабу і інших загонів… 23 червня 1944 року ми підійшли до ріки Случ і зустрілися з «Бористеном» та його охороною 60 вояків. Туди ж прибув ще один загін 80 чоловік під командою колишнього офіцера-червоноармійця «Сірого»… Були в районі села Чудель… Ми чекали десь два тижні «Дубового», а він не прибув. Через тиждень на це місце прийшов з загоном «Ярема», який перед тим ходив рейдом на схід, у район Овруча. «Ярема» розповів, що на сході рейдувати і перебувати дуже тяжко. Населення дуже часто вороже чи інертно сприймало повстанців». Командир «Бористен» тоді вирішив відправити М. Мельника-«Кузьму» на попереднє місце дислокації – Володимирецький, Рафалівський та Степанський райони Рівненської області.
Коли Стародубський загін повернувся на базу, то М. Мельник розділив його на три групи. Кожна з яких мала діяти у відведеному районі. Згідно з офіційними доповідними командування загону від 25 січня по 2 вересня 1944 року відділи загону «Кузьми» мали 16 боїв з військами НКВС, з яких 6 більших і 10 менших. Невдалих боїв було чотири. Зроблено 5 успішних засідок та три акції, з яких одна була спрямована на районний центр Володимирець. «Власні втрати за цілий час 49 чоловік вбитими, в тому числі 4 командири. Ворог втратив… около 257 чол. убитими, в тому 14 офіцерів і 10 чоловік взято в полон, в тому три офіцери, здобуто зброю – 5 легких кулеметів, один кул. «Максима», 33 кріси, 3 пістолі і 15 фінок». Пізньої осені М. Мельник-«Кузьма» розділив загін на дрібні групи для того, щоб було краще зимувати. Також частина вояків під його командуванням вирушила рейдом у Білорусію. Під час цього рейду командир «Кузьма» отримав поранення.
Наступного, 1945 року, загін «Стародубський» отримав завдання охопити своїми діями Дубровицький, Висоцький та Столинський райони. Та ворог не дрімав. Вже у лютому цей підрозділ УПА зазнав значних втрат – загинуло 38 вояків і 8 поранених ворог захопив у полон.
Командир загону Мельник Макар-«Кузьма» загинув у бою з підрозділом внутрішніх військ НКВД 5 квітня 1945 року на території Володимирецького району. Як повідомляє одне з донесень енкаведистів рота 203 батальйону під командуванням старшого лейтенанта Тарасенка в районі села Ромейки виявила чотирьох кіннотників, яких почала переслідувати. Повстанці відступали на північний захід. Під час відступу М. Мельник-«Кузьма» загинув, а його ад’ютант потрапив у полон. Тіло курінного було привезене у м. Рівне, але де поховано невідомо й досьогодні. Наказом Головного військового штабу УПА ч. 4/45 від 11 жовтня 1945 року хорунжому Макару Мельнику-«Корі-Кузьмі» посмертно присвоєно військове звання «сотник» та нагороджено Золотим хрестом бойової заслуги 1-го класу.
Ігор Марчук, завідувач відділу Рівненського обласного краєзнавчого музею
