Свою книгу«С@мотність у мережі» Януш Леон Вишневський написав, щоб не ходити до психіатрів.У цьому зірковий гість львівського Форуму видавців зізнався під час прес-конференції. Професор хімії та доктор інформатики каже, що найкраща в світі хімія – це людський дотик, і переконує що пише насправді заради позитивних емоцій, які викликає процес творення.
«Януше, мусиш добре вчитися, інакше тобі доведеться стати політиком»
Януш Леон Вишневський народився в Польщі, живе в Німеччині, часто буває у Росії, нині приїхав в Україну. Між цими країнами непрості історичні і політичні стосунки, та про політику письменник говорити не любить.
«Завжди краще, коли люди спілкуються, розмовляють між собою, а не йдуть один на одного зі зброєю. Я намагався у свої книгах уникати політики, тому що не люблю її. Коли був малим, мій батько, який провів чотири роки в німецькому концтаборі, казав мені: «Януше, мусиш добре вчитися, інакше тобі доведеться стати політиком».
Єдиною книжкою, автора, яка стосується політики, є книжка «Бікіні» про період Другої світової війни.
«Як син батька, який був у концтаборі, який жив 23 роки в Німеччині, я маю право написати про добрих німців у часи Другої світової. Книга починається з бомбардування Дрездена, який з невідомих причин англійці та американці бомбардували так сильно, що протягом трьох ночей в місті загинуло так багато людей, як в Хіросімі і Нагасакі разом узятих. Хотів показати, що в часи війни є політика, але також є люди, і є страждання. Можливо, то мій вклад в порозуміння. Під час війни мій батько не навчився ненавидіти німців. Також моя мати, яка народилася в Берліні, не навчила мене їх любити. Думаю, що історію треба розуміти з цього боку», – каже він.
На думку Вишневського, книжки є важливими для втримання миру на світі. Про силу книжок свідчить Гітлер, який спалив книги, бо боявся їх.
«Знання – це дуже сексуально»
У книгах Януша Леона Вишневського багато інформації з різних галузей – хімія, інформатика, біологія, музика, історія.
«Я не ношу всі ці знання в собі, хоча дуже хотів би знати все. Кожна книжка для мене є проектом. Спочатку це мрія, а потім мрію я втілюю в проект. За це мене ненавидять і моя дружина, і мої доньки, тому що я стаю божевільним на темі свої книжок, починаю вишукувати матеріали про те, що хочу написати.
Я два роки готувався, щоб написати «Бікіні», на моєму письмовому столі є понад 40 книжок про Другу світову війну. Інколи треба прочитати цілу книжку, щоб написати одне речення. З біологією, мікробіологією, хімією було трохи легше, бо я працюю в цьому напрямку. З музикою також легко, бо я дуже люблю музику, багато її слухаю. Переважно намагаюся писати з тих галузей, про які я знаю, а також багато довідуюсь. Я дуже люблю знати. Люди, які багато знають, набагато менше бояться. Також знання – це дуже сексуально», – зізнався письменник.
«С@мотність у мережі» написав, щоб не платити психіатрам 100 євро на годину
«С@мотність у мережі» була моєю першою книжкою, – веде він далі. – Я ніколи не думав, що буду писати книжки. Я магістр фізики, магістр економіки, доктор інформатики і професор хімії.
В 1997 році одна жінка зробила мені велику неприємність, і мені стало так сумно, що я не міг дати собі з цим ради. Можна було йти до психіатра і платити йому 100 євро на годину. Але я люблю розмовляти ночами, а вночі закриті їхні кабінети, тому я вирішив написати книжку. Так з’явилася «С@мотність у мережі»
Аавтор писав її три роки, бо не мав прав на видання, тож жодне видавництво не квапило.
«Інколи я писав одне речення три місяці, а деколи три розділи за три дні. Писав у літаках, на пляжах, метро, кабінеті. Я не вірив, що у Польщі хтось видасть книжку хіміка, який не має жодної літературно біографії. Але книга вийшла, і моє життя змінилося. Я став жити трохи як шизофренік, бо одночасно і науковець, і автор книжок».
«Я б прирівняв науку до дружини, яку маю, а літературу до коханки, з якою буваю»
«Я більше користаю з науки для написання моїх книжок, ніж з книжок для написання праць з хімії. Ліпше бути хіміком і писали книжки, ніж літератором і писати комп’ютерні програми. З цих двох галузей я черпаю різні сили», – заявляє письменник.
«Я би порівняв науку до дружини, яку маю, а літературу до коханки, з якою буваю. Кожен чоловік вірить, що його коханка нічого не знає про дружину, а дружині тим паче нічого не відомо про коханку. І якщо дружина довідається, я їй обіцяю, що це було востаннє, і, як справжній чоловік, не додержую свого слова», – усміхається він.
Що читає письменник
Януш Вишневський читає чотирма мовами чотири книжки одночасно. Англійською «Тільки красиві виживають», - науково-популярна література, яка розповідає про те, як сильно наш вигляд впливає на нашу долю. Німецькою читає книгу Даніеля Кельмана «Поміряти світ», російською – книгу молодої письменниці Ради Вогненко про щастя, а польською – переклад Біла Брайсона «Коротка історія майже нічого».
«На мою думку, та книжка повинна бути в програмі всіх шкіл у цьому світі. На жаль, ще нічого не читаю українською», – додав автор.
«Я вважав завжди, що читати книгу вдруге – це даремна трата часу, але не можу собі уявити якогось року життя, щоб не прочитати Ремарка «Тріумфальну арку» або «На західному фронті без змін». Натомість, якщо йдеться про російськомовну літературу, то там, я знаю, всіх поділяють на два світи: тих, хто читає Толстого, і тих, хто читає Достоєвського. Я надаю перевагу Достоєвському, він такий психоделічний».
«Я не хотів би, щоб «С@мотність у мережі» прочитали мої доньки»
«Моя дружина не читала «С@мотність у мережі», принаймні, вона так каже, але досконало знає зміст книги, бо її прочитали її подруги. Я не хотів би, що цю книгу читали мої доньки – одній 14 років, іншій 17 – через певні елементи еротики, сексуальних переживань. Це може бути дивним для моїх доньок, що у батька в голові такі думки. Доньки думають, що у батька був секс лише два рази в житті.
Тепер вони не читають моїх книжок, натомість слухають їх аудіозапис. Одна з них народилася в Німеччині, а ніша переїхала в Німеччину, коли їй було чотири роки. Вони говорять польською, але не читають, бо ніколи не ходили до польської школи».
«Людина. яка знайшла в моїх книжках порнографію – божевільна»
Польські критики звернули вагу, що в деяких моментах у своїх творах Вишенський наближається до меж порнографії.
«Людина, яка це сказала, божевільна. Кожен, хто читає мої книжки, знає, що я зупиняюся і не переходжу межу. Не можна написати про любов і вдавати, що люди не хочуть торкатися одне одного. Люди хочуть доторкатися, а коли вони кохають, то вони обожнюють ці дотики. Дотик має найкращу хімію, яку я знаю. Я можу намалювати структуру, схему. Важко писати про кохання, і не писати про еротику. Якщо хтось не хоче цього читати, повинен читати теологічні книжки».
Не цурається письменник-хімік і елементів розмовної мови, слів, які вважаються вульгаризмами, вважає, що це мова, якою розмовляють люди на вулиці.
«В «Бікіні» моя 23-річна героїня матюкається як швець, але що вона мала робити, коли була оточена чоловіками і солдатами. Якби вона так не говорила, це було б не правдиво. Я не знаю, до яких меж можна доходити в Україні, але в Польщі це не викликає великих заперечень. Я вважаю, що у своїх книжках перебуваю в межах пристойності.
«Що було б, якби всі на світі читали тільки «Гарі Потера»?
«Як кожна людина, я трохи люблю, коли мене хвалять. Якщо працюєш над своїм дитям, а воно потім народжується, хочеться, щоб весь світ ним захоплювався. Але так в житті не буває, і в цьому полягає шарм літератури, коли одним подобається, іншим ін. Що було б, якби всі на світі читали тільки «Гарі Потера»?", - запитує він.
Письменник зазначає, що критика його книг у Польщі має два різні полюси: дуже позитивна і дуже негативна. Натомість він вважає, що нині літературна критика в занепаді, і насправді є мало людей, яких можна вважати добрими літературними критиками: «Я зауважив, що якщо в Польщі в якійсь одній літературній газеті з’явиться позитивна стаття на мою книгу, то в конкурентів відразу негативна».
«Часто критиками є письменники, які хотіли себе реалізувати, але не зуміли. Може це звучатиме надто сильно, але я вважаю, що між імпотентами і літературними критиками немає жодної різниці. І одні, і другі знають, як це робити, але не можуть. Я цим не надто переймаюся, бо завжди можу сказати, що є хіміком, а не письменником. Я не пишу книжки для заробітку чи популярності. Якби це не було страшно, я пишу книжки тільки для себе, бо це під час написання відчуваю дуже гарні емоції, і творю заради них», – зізнався зірковий гість Форуму.
Підготувала Ірина Курус
