Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Агенція інформації та аналітики "Гал-інфо"
Слухай онлайн

Маргінали макрополітики

Скажу відверто, давно у мене не було такого дикого бажання о третій ночі сідати за комп’ютер і писати аналітичні (чи може, псевдоаналітичні) опуси. Цікавий у нас виборець, одначе. Мудрий і цікавий. Чого не скажеш про декого з учасників перегонів. Найголовнішими невдахами за результатами даної кампанії, як на мене, стала не «Наша Україна», а сили, які реально мали шанси хоча би зачепитися за парламент, а не теліпатися на межі 2,5-2,7 відсотка.
Я так вважаю повністю серйозно. І не тому, що ті 4-7 процентів, які могли набрати ці сили щось би вирішували. Ні, в кількісному еквіваленті майже нічого. Але от в якісному дуже багато. Звичайно, що пишу я ці рядки ще навіть не маючи жодного уявлення про те, наскільки дані «опитувань на виході з дільниць» є адекватними до справжніх результатів. Але вже зараз, о 3.45, 27.03.06 для мене очевидно як білий день, що тріумвірат «УНБ-Пора-ПРП» однозначно проходив 3%. Ось вони, головні «лузери». Кажу це не для того, аби створити якісь комплекси обом партіям, а саме тому, що обидві ці сили мені неймовірно імпонують. І, що очевидно, їх поразку я сприймаю як свою власну. Тому і хотілось би на цій доволі сумній ситуації зупинитися більш детально. Розмови про «третю силу» час від часу появлялися під час цієї виборчої кампанії, а дехто з політиків навіть зробив на цих речах дуже непоганий імідж такого собі кота Леопольда. Говорячи більш професійною термінологією, Литвин намагався створити свою власну нішу. Але вийшло усе як в тому анекдоті про двох кумів «А помогло воно йому ?...» Річ у тому, що шанси на успіх «третьої сили» залежать від того, наскільки сильні (даруйте за каламбур) об’єднувальні вектори між іншими двома полюсами. У випадку Литвина такими полюсами виступали «помаранчеві» з одного боку і «сині» з іншого. Електоральні поля кожного з цих полюсів майже не перетинаються, тому і великого бажання компромісу між ними не спостерігалося. Принаймні, під час передвиборчої кампанії. А от з учасниками «помаранчевого» блоку ситуація кардинально інша. Виборці БЮТу і «НСНУ» бажають їх обєднання і це видно неозброєним оком. Ці два полюси створювали потужну перспективу для «третьої» компромісної сили. Але це при тому, що ця «третя сила» повинна була показати свою здатність до компромісних рішень на локальному рівні – не обов’язково географічному, краще – на «трипроцентному маргінесі». Тоді цій силі повірили б. І тоді ця сила змусила б рахуватися зі своєю думкою обидва помаранчеві полюси. Тоді ця сила претендувала би на роль миротворця з СПУ, на якого, по-суті, зараз лягає основна роль у згладжуванні гострих кутів між «помаранчевими полюсами». І, до слова, головним фактором успіху Мороза якраз і є бажання електорату посилити компромісну складову помаранчевих. Але чому ж варіант «УНБ-Пора-ПРП» таки не відбувся ? Невже політтехнологи обох партій не опрацьовували таких варіантів, невже їх лідерам не приходили такі думки в голову? Невже вони не бачили наскільки цікаво виглядала би коаліція двох маленьких але принципових партій помаранчевого спектру ? Невже вони не бачили що сильні сторони одної з них перекривають слабостями іншої ? Прикладів скільки завгодно. Як «Пора» такі і «ПРП» мають те, що називається «адекватні» бренди, нормально розроблену візуальну ідентифікацію, чітке позиціонування. «УНБ» ж тільки зараз розродилася на більш-менш читабельний бренд, який, щоправда, повторює бренд «Нашої України» періоду 2002-2003 років. Що ж до колишнього з дозволу сказати «лого» Української Народної Партії, то краще б уже не було ніякого. У той же час УНБ має розгалужену і ефективну мережу, котра дійсно була основою помаранчевої перемоги. Виважений Костенко і скрупульозний Пинзеник, досвідчений Плющ і молодий Кличко, принциповий Бутейко – відверто кажучи я важко уявляю собі парламент без цих людей і в мене до останнього моменту була надія на те, що вони підуть разом. Це ж був би такий ефектний піар-хід оголосити про коаліцію двох помаранчевих партій в останній тиждень... Не сталося. Висновки робити треба. Причому, бажано уже зараз, бо варіант розпуску парламенту, на мою думку, абсолютно реальний, хоча і маловірогідний. У випадку створення ще однієї помаранчевої сили, що зможе подолати 3%, він навіть був би вигідний для провладного табору, оскільки поява такої ж сили з протилежного боку малоймовірна – між «Віче» і пані Вітренко лежить пропасть. Крім того, в період міжвладдя у парламенті головною стабілізуючою силою буде саме уряд, що зможе підняти рейтинг і головних помаранчевих гравців також. Тому невеличка парламентська криза буде на руку саме владі. Але це вже тема для іншого аналізу. Роман Мотичак, PR-спеціаліст.
Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ