Слухай онлайн
Історія

Перші полеглі Герої Небесної Сотні

Шість років тому на вулиці Грушевського пролилася перша кров. 22 січня проти учасників Революції Гідності бійці спецпідрозділу «Беркут» застосували не гумові, а бойові набої. Першими Героями Небесної Сотні стали вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський та українець Юрій Вербицький.
Використано фотографії із сайту - nebesnasotnya.com/.

20-річний Сергій Нігоян отримав смертельне поранення близько шостої ранку, коли ще тривало перемир'я між мітингувальниками та «Беркутом», а на мосту Патона люди формували «живий ланцюг Соборності».

Волонтерка, громадська діячка Юлія Пішта згадує: «Ми часто спілкувалися із Сергієм Нігояном. Сиділи біля бочки на барикадах. Він постійно говорив: «Вам Бог дав шанс боротися, а ви нарікаєте. Бо ми казали: о, нічого не відбувається, все якесь застійне, скільки ми можемо сидіти на Майдані? Зрозуміло — кожен день одне й те саме, кожен день виходять політики, те саме говорять, і нічого не змінюється. Хоч-не-хоч, а людей це втомпювало. А Сергій говорив: «Прийде час, і все зміниться. Бог вам дав шанс, Ви хіба не бачите, що Бог через вас говорить до Януковича?.. Все зміниться, прийде час. Коли він настане, ви будете боротися з новою силою на новому етапі. А зараз, якщо так, хай буде поки так». 

Цей спогад увійшов до книги «Майдан від першої особи. 45 історій Революції гідності», яка побачила світ у рамках проєкту «Майдан: усна історія».

Відео, де на тлі барикад, Сергій читає поему «Кавказ» Тараса Шевченка:

Другим загиблим на Майдані став білорус Михайло Жизневський. Близько 9-ї години ранку він отримав кульове поранення у серце біля стадіону «Динамо» на Грушевського.

Меморіал на Майдані, з сайту president.gov.ua

Євген Нищук, актор, громадський діяч :

«Говорячи про перші смерті на Майдані… Пам’ятаю загиблого Сергія Нігояна повезли на Дніпропетровщину, Юрія Вербицького - у Львів, а от Сергія Жизневського до Білорусі одразу відправити не виходило. Поки чекали на маму та сестру, з'ясувалося - вони не знали, що він на Майдані, давно його не бачили. 

Копи його принесли до сцени, якісь слова знайти було надзвичайно важно. У мене тоді не те що в горлі пересохло... було просто страшно щось сказати. Мати, сестра також не хотіли виходити і говорити. Гімн один раз пустипи... Ну скільки разів його можуть пустити?.. Саме тоді я сказав звукорежисеру: «Пусти цю пісню». - «Яку?» - «Пливе кача». Я знав, що він любив цю пісню. До того ж вона такого ритуального, «плакального характеру» і його ситуації відповідала - він етнічний білорус, загинув в Україні, а в пісні ж і є слова: «... Погину я чужім краю... хто ж ми буде брати яму?..». От я й подумав, що вона до прощання з ним якнайкраще підійде. І ця пісня викликала сплеск емоцій!».

Цей спогад також увійшов до книги «Майдан від першої особи. 45 історій Революції гідності».

22 січня в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур було знайдено тіло львів’янина Юрія Вербицького, викраденого разом з активістом Ігорем Луценком в ніч з 20 на 21 січня невідомими з Олександрівської лікарні.

Світлина з відкриття у Львові фотовиставки «Крим (О) гляди», присвяченої пам’яті Героя України, фотомитця, альпініста, львів’янина Юрія Вербицького. Фото: zik.ua.

Близький друг Юрія Вербицького, Роман розповідав, що вперше на Євромайдан Юрій Вербицький поїхав ще в грудні 2013 року. Вдруге ж – одразу після Різдвяних свят. «Він був далеким від політики, але казав, що не може стояти осторонь, коли робиться таке беззаконня. Казав: «Я маю бути там!».

Пам'ятаймо Героїв Небесної Сотні!

Автор - художник Андрій Єрмоленко.

Джерело: УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
загрузка...
Загрузка...
");