Особа, яка стане Прем’єр-міністром матиме практично необмежену владу, оскільки протягом 13-14 місяців її не зможуть послати у відставку ні Верховна Рада ні Президент. Справа в тому, що загально прийнята норма, для країн де парламентська коаліція формує уряд, про те що у випадку розпаду парламентської коаліції Кабінет міністрів іде у відставку, в Україні законодавчо не прописана. Зокрема, згідно норм Конституції уряд програму, якого затверджено Верховною Радою матиме річний імунітет і ніхто не матиме права висловити йому недовіру. Відставка уряду в такому разі буде можливою лише через процедуру розпуску парламенту. Що в свою чергу є можливим за умови, якщо у випадку розпаду коаліції, протягом місяця не буде створено нової коаліції. Якщо ж нова коаліція створиться, вона не буде мати права формувати власного уряду, то тих пір, поки діятиме річний імунітет Кабінету міністрів.
Усе це ми писали для того, щоб пояснити логіку Юлії Тимошенко, яка сьогодні є найбільш потенційним кандидатом на посаду глави Кабміну. Якщо змоделювати ситуацію, що Юлія Володимирівна все таки стане прем’єром від помаранчевої коаліції, то за таких умов, після затвердження програми вона матиме усі козирі в своїх руках, що дозволить їй не надто оглядатися на позицію інших партнерів по коаліції. І єдиним аргументом, який зможе вплинути на енергійну Юлю є розпуск парламенту.
Втім і він не буде несподіванкою для БЮТівців. Адже вже сьогодні повним ходом іде підготовка Тимошенко до ще одних виборів, на яких вона зможе здобути ще більшу перемогу, ніж на тих, які щойно завершилися. Зокрема, найбільш потужним піар ходом гіпотетично майбутньої виборчої кампанії, є звинувачення „Нашої України” у проведенні переговорів із Партією Регіонів. Таким чином, БЮТ ще більше послаблює і без того танучий електорат партії влади. Про підготовку Тимошенко до виборів свідчать і розміщені по всій Західній Україні бігборди із привітанням весни та подякою виборцям. Зрештою до майбутніх виборів так-сяк готується і Партія Регіонів. А от найменш невигідними нові вибори є для „Нашої України”, оскільки вже зараз можна прогнозувати, що вони закінчаться для неї із ще гіршим результатом. Тому у випадку все того ж прем’єрства Тимошенко вона може не боятися розпуску парламенту, так само як і переформатування коаліції. Чесно кажучи хотілося б подивитися на те, як після розпаду помаранчевої коаліції, її наступниця у складі, наприклад, „Нашої України” та Партії Регіонів, протягом року біситиметься від неможливості послати Тимошенко у відставку. За таких умов, і Тимошенко і „Нашій Україні” найбільш вигідною стратегією є політика деструкції, коли партія/політик залишаються в тіні, намагаючись у зручний момент підставити партнера по коаліції під завдання, яке „не можливо виконати”. Це буде така собі політична гра у піддавки.
В той час, коли Президент розуміючи усю небезпеку деструктивної політики намагається створити широку коаліцію, в якій би робота будувалася на противазі БЮТ і Партії Регіонів, а „Наша Україна” мала золоту акцію, БЮТ веде найбільш деструктивну діяльність, намагаючись захопити владу вже зараз усюди де можна. Наслідки такої політики можна побачити у багатьох обласних радах східних та центральних областях країни, в яких БЮТ ставлячи високу планку вимог, завів переговори із потенційними помаранчевими партнерами в глухий кут, і „Наша Україна” була вимушена укладати коаліційні угоди із Партією Регіонів. Однак, ці результати не призвели до зменшення апетитів та збільшення бажання вести конструктивні переговори Тимошенко та її команди, ні на центральному рівні ні на місцевому, що ще раз доводить — політика деструкції є вигідна для БЮТ.
Обласна рада — конструктивна більшість неможлива
Як зазначив один мій знайомий новообраний мер одного із міст Львівщини, „я був шокований від того, що БЮТ виступає деструктивним елементом по всій Україні, а не тільки у нас на Львівщині”. Таке усвідомлення прийшло до нього після всеукраїнського навчального семінару який організовувала „Наша Україна” для своїх новобраних представників органів місцевого самоврядування. „По всій Україні БЮТ найменше хоче співпрацювати із „Нашою Україною” і при цьому якщо є можливість творити більшість не залучаючи до неї партію влади він це робить”.
Ситуація у Львівській обласній раді тільки чергове підтвердження цим словам. Скільки б основний переговорник від „Нашої України” Микола Горинь не робив заяв для преси про те, що із БЮТ відбувається нормальний діалог, і що з цією фракцією можна буде створити реально діючу більшість, однак насправді вже той факт, що центральні органи БЮТ призначили Михайла Сендака кандидатом на посаду голови обласної ради, свідчив про те, що БЮТ на співпрацю не налаштований. Адже відомо, що Сендак є найбільш одіозною фігурою у БЮТі і що „Наша Україна” за будь-яких обставин не піде на співпрацю із ним. Тому таке рішення БЮТівців було свідомим викликом „Нашої України” на герць, досить принциповий, однак далеко не визначальний. Адже з точки зору стратегії політики деструкції, кінцеву перемогу одержує не завжди той, хто має найбільше посад, а той хто вміє краще підставляти свого супротивника, не залежно від свого розташування на політичній шахівниці.
Отже БЮТ пішов у вабанк, про що неодноразово свідчили заяви Сендака, і відверто програв свій перший поєдинок. Навіть не зважаючи на те, що з Києва для підтримки Сендака прибув Євген Шаго, колишній голова правління ЄЕСУ, третя людина в блоці, якій особисто довіряє Юлія Тимошенко, поза як їм разом довелось побувати за гратами під час розслідування справи ЄЕСУ. Львовом ширяться не безпідставні чутки, про те, що фінансовий мозок БЮТу прибув на терени Львівщини для того, щоб додати ціннісної ваги аргументам місцевих бютівців у переконанні безхребетних представників інших партій у тому, що Сендак — найкращий голова обласної ради. Переговори в основному велися із „Свободою”, УНП і Порою. Однак чи то аргументів, а чи малодухих галичан виявилося замало і головою обласної ради став „нашоукраїнець” Мирослав Сеник. За якого віддали голови 63 народні обранці. Натомість Сендак отримав лише 31 голос, не зважаючи на те, що у фракції БЮТ є 41 депутат.
Цікаво, що не зважаючи на таємну процедуру голосування можна практично до голосу сказати хто за кого голосував. Із 10 депутатів УНП лише Лариса Федорів, яка невдовзі заявила про свій вихід із лав цієї партії, голосувала за представника „Нашої України”, тоді як інші 9, на чолі із Олексою Гудимою відмовилися голосувати за будь-кого. Таким чином, УНП ще більше дистанціювалася від „НУ” і фактично пішла у вільне плавання, підтримуючи явно не свою гру в деструкцію. Для того, щоб ця політична сила знову причалила до берегів провладних партій їй потрібно відмовитися від домінантної політики Олекси Гудими, який і так з великою швидкістю втрачає свій авторитет, а поразка інтересів партії під час голосування тільки пришвидшить це падіння. „Свобода” також знаходиться у вільному плаванні. Її спроби отримати вигоду від розіграшу золотої акції провалились. Тягнибока підтримало тільки 11 депутатів. Журналісти ще довго фантазуватимуть на предмет того, хто був тим таємним прихильником Тягнибока, який віддав йому свій голос, не будучи у фракції „Свободи”.
В БЮТі, за словами голови фракції Івана Деньковича, „знайшлися гниди”, які відмовилися голосувати за Сендака. Однак, лише 2-є з них, разом із фракціями „Нашої України”, Пори, ПППУ та Ласою Федорів проголосували за Сеника. В режисируванні цієї перемоги вгадується почерк Олійника, який ще із дореволюційних баталій у Верховній Раді взяв на озброєння ефективну технологію пошуку невдоволених серед стану супротивника і при цьому використання лише необхідного мінімуму із цього золотого запасу, а решту приховати на „чорний день”. Звісно майстер класом для тих в кого витривалі нерви була б перемога Сеника із результатом у 61 голос, без викривання золотого запасу „своїх” бютівців. Втім „нашоукранці” вирішили не ризикувати, а значить сумнівалися у 1-2 особах.
Підводячи підсумки баталії в обласній раді можемо сказати, що Олійник значно посилив свої позиції в регіоні, наглядно продемонструвавши, що в його руках знаходиться ефективний механізм проведення найважливіших рішень в обласній раді. Однак навряд чи „нашоукраїнцям” вдасться створити ефективно діючу більшість на щодень. Адже очевидно, що обласні депутати із київською пропискою не будуть приїжджати на кожну сесію, що вже ставить більшість на межу дефолту. Для її остаточного зникнення достатньо елементарних побутових речей — хвороби, відрядження, розбіжності інтересів і т.д. І навіть якщо в подальшому „Нашій Україні” вдасться залучити до співпраці УНП, ця більшість буде лише ситуативною, а Сендак і компанія матимуть реальні шанси час від часу пхати свої палки в колеса рішень адміністрації.
Наразі важко припускати чи відбудеться у фракції БЮТу розкол, однак вже сьогодні 1/4 цього угрупування готова іти на конфронтацію із керівництвом БЮТу і на співпрацю із "Нашою Україною", що створює певну диспозицію для створення більш-менш діючої більшості на базі "НУ". Однак це залежатиме не стільки від волі обласних обранців, скільки від їх партійного керівництва в Києві. Якщо політика деструкції буде і надалі домінантною в БЮТ, а це найбільш ймовірно, то про жодну більшість в обласній раді годі й мріяти. Відповідно, у наступні кілька років нас і надалі чекатиме регіональне протистояння між "Нашою Україною" і БЮТом, що виллється у неефетивну взаємодію виконавчої і законодавчої гілок влади в області.
