Не встигли затихнути на Львівщині голослівні виборчі баталії, як почалася тиха підкилимна боротьба за основні трибуни, з яких партії матимуть можливість провадити свою політику наступні 5 років. Звісно, що найзапекліше протистояння відбуватиметься між найпотужнішими блоками регіону — „Нашою Україною” і БЮТ за крісло голови Львівської обласної ради, тим більше, що внаслідок цілком реальних реформ в галузі місцевого самоврядування володар цього крісла може зосередити значно більше владних повноважень, ніж мав би сьогодні. Не зважаючи на те, що між цими політичними силами на Львівщині підписано чимало декларацій про співпрацю, однак між середовищами, які становлять кістяк цих організацій, вже кілька років точиться безкомпромісна політична боротьба.
Перший удар інформаційної війни між цими політичними силами був спрямований на голову Львівської облдержадміністрації Петра Олійника. Інтернет-медіа не без участі політиків почали розповсюджувати інформацію, що після того, як Юлія Тимошенко стане Прем’єр-міністром, Олійника пошлють у відставку. Офіційним приводом для поширення чуток стало призначене на 28 квітня засідання Кабінету Міністрів, де Єхануров пообіцяв зробити певні оргвисновки за результатами роботи облдержадміністрацій у першому кварталі 2006 року. З іншого боку, окрім суто економічного мотиву звільнення, причиною для поширення чуток можуть бути і не надто успішні результати виборів.
З іншого боку, для Президента, що сповідує ліберальні цінності, результати виборів навряд чи можуть бути показником негативної роботи голови виконавчої влади в області, а радше навпаки — ознакою демократичності виборчого процесу в регіоні. Та й зрештою, ці результати не є вже настільки поганими. По-перше, „Нашій Україні” вдалося здобути перемогу у всіх трьох виборчих зрізах (Верховна, обласна та міська ради), а по-друге, до перемог Петра Олійника як голови ЛОО НСНУ можна віднести підтримку кандидатури члена партії НСНУ Андрія Садового на посаду міського голови. Що відбувалося всупереч волі Львівського міського блоку „Наша Україна”, однак натомість у фарватері соціологічних зрізів, які демонстрували однозначну підтримку Садового громадськістю міста. Таким чином, опісля обрання Садового мером саме Олійник став єдиною об’єднавчою ланкою між новим міським головою і партією влади. Зрештою, на користь діючого голови ЛОДА грає та обставина, що він є чи не єдиним важковаговиком в регіоні, на якого Ющенко може покластися, а тому Президенту буде невигідно забирати Олійника в Київ, ослаблюючи регіон і збільшуючи ймовірність його політичного захоплення конкуруючою партією. Тому цілком очікуваним кроком, який унеможливить спекуляції на темі звільнення діючого голови ЛОДА, була зустріч Олійника і Єханурова, наслідком якої стало дострокове схвальне прийняття звіту по роботі у Львівській області.
Зацікавлених у звільненні голови ЛОДА слід радше шукати не стільки серед керівництва виконавчої влади чи рідної партійної структури, скільки серед політичних опонентів. Як відомо, у ході переговорів щодо формування коаліції Юлія Тимошенко висунула низку кадрових вимог, в тому числі і по намісниках, серед яких був і голова Львівської облдержадміністрації. Ще з досвіду роботи у попередньому уряді варто пригадати, що у ЮВТ і тодішнього голови ЛОДА було чимало робочих суперечностей, а тому її співпраця із виконавчою владою області передбачає бути напруженою. Цілком логічним є її спроба домогтися звільнення Олійника, тим більше, що після її призначення, коли всі коаліційні квоти будуть розписані, це зробити буде набагато важче. Адже, згідно із нововведеннями у Конституцію, Президент має виключне право звільняти голів облдержадміністрацій, а їхнє призначення відбувається за домовленостями між Президентом (підписує) і Прем’єром (робить подання).
Водночас, лідер БЮТу очевидно розуміє неможливість отримання обох головних посад в регіоні, а тому зосереджуватиме удар по найбільш ймовірній мішені — кріслі голови обласної ради. Зрештою, посада голови ЛОДА є менш зручною і більш вразливою в контексті майбутньої президентської кампанії Тимошенко.
Вже сьогодні в області іде розхитування владного човна. Наприклад, хоча раніше між „Нашою Україною” і БЮТом були попередні домовленості, що голови обласних рад будуть представниками тих партій, які здобули перемогу в області. Втім, як стверджують поінформовані джерела, Тимошенко наполягає на тезі, що не можна допускати, щоб голова обласної ради і голова облдержадміністрації були представниками однієї партії. Таким чином, вона намагатиметься виторгувати посаду голови обласної ради в обмін на недоторканність голови ЛОДА. Натомість, керівництво НСНУ не погоджується, вказуючи як на попередні домовленості про принципи розподілу посад, так і на те, що голова ради є більш довготривала посада, аніж голова обладміністрації.
Втім, ці торги ЮВТ можуть мати і тупиковий розвиток, а ситуація із обранням голови облради розрулюватиметься на місці, через створення більшості. Поки що в області обговорюються три сценарії створення більшості. Згідно з одним із них, створюється велика, але досить ненадійна більшість на базі „Нашої України” і БЮТу. Інші два варіанти передбачають створення більшості однією із цих мегапартій спільно із меншими партіями. На сьогодні „Наша Україна” має більше потенційних можливостей створити більшість з меншими партіями, однак все залежатиме від того, чи їй вдасться домовитися із потенційними партнерами по коаліції щодо прийнятного розподілу посад.
Наразі ж активно обговорюється варіант створення великої коаліції, однак його реалізація залежить не стільки від ситуації в регіоні, скільки від того, якою буде парламентська коаліція. Якщо на печерських пагорбах буде створена помаранчева більшість, то регіональні партії від НУ і БЮТ будуть приречені на співпрацю, тим більше, що в обласній раді жодна із цих мегасил поки що не здатна створити самостійно ефективно діючу більшість. У випадку, коли помаранчева коаліція у Києві не утвориться, то Львівщина отримає ескалацію і так прогресуючого конфлікту між НУ і БЮТ. А можливість утворення реально діючої більшості в обласній раді, а відтак переведення відкритого конфлікту основних політичних гравців регіону в контрольовано-латентний, буде досить незначною. В обох випадках, чи то у боротьбі за голову обласної ради в межах однієї коаліції, а чи у ворожих таборах, але показового змагання м’язів між НУ і БЮТ не уникнути, як не уникнути боротьби цих політичних сил за контроль над областю. Занадто частими і деструктивними були випади чільних представників БЮТу в сторону керівництва НСНУ, занадто цей конфлікт став системним, щоб політична доцільність змусила ці партії іти нога в ногу.
Сьогодні обома партіями ведуться перговори із можливими партнерами по коаліції як для того, щоб бути більш незалежними у ході переговорів, так і з метою створення власної більшості. Так, „Наша Україна” (44 депутати) вже досягла домовленість про утворення однієї фракції із ПППУ (6). Так само близькими до НУ є „Пора” (9) та УНП (10), натомість домовлятися із ВО „Свободою”(10) нашоукраїнцям буде над складно. З іншого боку, фракція БЮТ (41) може і перехопити ініціативу у своїх конкурентів і піти на домовленості із тими самими „Порою”, УНП і „Сободою”, що було продемонстровано порівцями, коли вони кілька днів пікетували облдержадміністрацію, звинувачуючи голову ЛОДА у фальсифікаціях виборів та з вимогою його відставки. Цікаво, що після проведених переговорів за закритими дверима, „Пора” визнала вибори демократичними і зняла пікет.
Таким чином, і НУ, і БЮТ опиняються перед вибором: або гонка наввипередки по залученню „Пори” і ПППУ до своєї коаліції, або стіл переговорів і визначення принципів і засад, на яких будуватиметься більшість на базі цих мегафракцій. На сьогодні основною серед чисельних перепон до переговорного процесу є наявність у списку БЮТ осіб із команди місцевого бізнесмена Петра Димінського, який має перманентний конфлікт із Петром Олійником і більшістю середовища НСНУ. Зокрема, до таких персоналій можемо віднести екс-голову облради Михайла Сендака та його заступника Ігоря Держка, котрі обоє від імені БЮТу сьогодні претендують на керівні посади в президії облради. Окрім того, Петро Димінський офіційно визнав факт фінансування „деяких депутатів та керівництва обласної ради з метою підтримки демократії в регіоні”. Тож цілком реально, що він намагатиметься фінансово підтримати демократичні погляди новоприбулих депутатів, які ще не мають визначеної „львівської прописки”, що у випадку його успіху само собою утруднить переговорний процес із „Нашою Україною”.
Про плідні переговори між „Нашою Україною” і БЮТом можна було б говорити лише за умови відсторонення від керівних представницьких функцій таких одіозних фігур, як Сендак, Держко чи голова ЛОО „Батьківщина” Іван Денькович, і віднайдення у своєму середовищі більш адекватних нових фігур, однак такого процесу у львівському БЮТі наразі не відбувається.
З іншого боку, Олійник вже сьогодні намагається грати на випередження ситуації, яка у випадку постійної конфронтації БЮТу і НУ може дестабілізувати політикум регіону на всі наступні 5 років. Зокрема, він знайшов точки дотику із головою штабу БЮТ Степаном Курпілем, з яким вони поспіхом підписали заяву про створення помаранчевої більшості в облраді на базі цих політичних сил, однак цей документ не має юридичної сили, а лише демонструє політичну волю, яка з боку БЮТ не є настільки однозначною, адже команда і позиції Курпіля на Львівщині ще не є такими потужними, як команда Димінського. До речі, радше за все, проти Курпіля так само гратиме і Іван Денькович, який бачить у новообраному народному депутатові конкурента на посаду обласного керівника партії. А за Деньковичем стоїть ще одне вороже нашоукраїнцям бізнес-середовище „Крок”, що широко представлене в обласній фракції. Водночас, у випадку створення помаранчевої коаліції на центральному рівні, Курпіля може підтримати команда іншого нардепа Андрія Шкіля, однак і в цьому випадку їхні позиції можуть не отримати підтримки більшості у фракції БЮТ в обласній раді.
Зважаючи на це, Олійником задіюється сценарій багатопартійної коаліції. За попередніми домовленостями до неї готові увійти УНП, „Пора” і ПППУ. Якщо голові ЛОО НСНУ вдасться домовитися із цими політичними силами про розподіл керівних посад в раді, то можна буде говорити про цілком реальну співпрацю адміністрації і обласної ради та посилення позицій лідера нашоукраїнців в області.
Богдан Бачинський
P.S. Скорочений варіант тексту можна прочитати в тижневику "Дзеркало тижня" №14 за 15-21 квітня 2006р.
