Садовий чи Куйбіда — цю дилему вибору потрібно буде розв’язати для себе кожному львів’янину, якому не байдужа доля міста і який прийде на виборчі дільниці, щоб зробити свідомий вибір. До того ж, близько 30% мешканців міста до сих пір не визначились із своїми симпатіями, а отже їх не влаштовує ні один ні другий варіант. І всі ж їм доведеться обирати між цими двома політиками. Хто з них зуміє переломити хід подій на свій бік і що для цього потрібно зробити?
Василь Куйбіда вже два терміни під ряд у 1994-2002рр. був мером Львова і цього разу, після попередньої поразки від Буняка, буде балотуватися вже вчетверте. Андрій Садовий балотується на посаду міського голови тільки вдруге, маючи за спиною одну кампанію із третьою підсумковою сходинкою. Стосунки у обох кандидатів є не найкращими, адже Садовий, як депутат міськради 1998-2002 років був в опозиції до Куйбіди, а окрім того, в основі його мерської виборчої кампанії у 2002 році лежала критика діяльності Василя Степановича. Цього разу, обоє кандидатів впевнені що їм вдасться реваншувати і фінішувати першими.
Вибір очима виборця…
З точки зору виборця, Василь Куйбіда є досить відомим кандидатом, який має свій давно сформований імідж, своїх прихильників та недругів. Він чітко асоціюється як поет, рухівець, член помаранчевої команди, багаторічний мер Львова із усіма негативами та позитивами, що виходять звідси. Якщо порівняти результат виборів у 2002 році, з яким Куйбіда програв вибори Буняку, і сьогоднішній рейтинг кандидата, то різниця практично не відчутна, що свідчить про те, що підтримка виборців Куйбіди залишилася на рівні завершення його другої каденції. Що й не дивно, адже протягом усіх чотирьох років Василь Степанович був відсутній у Львові як фізично, так і віртуально. Він не ставив перед собою завдання повернутися на посаду керівника міста, і за цей період нічого не робив для міста, зосередившись лише на партійній роботі та викладацтві. Більше того, з Київських пагорбів сьогоднішній фаворит виборчої кампанії ще півроку тому неодноразово заявляв, що Львів для нього – це „пройдений етап”. Питання залишається в тому, чи підтримка Куйбіди у 26-28% є достатньою для перемоги у виборчій кампанії? Відповідь лежить у площині: „вибору, як меншого зла”, тобто коли голосуватимуть не за Куйбіду, а за відсутності вибору, проти усіх інших кандидатів.
З іншого боку, аналогічним шансом може скористатися й інший фаворит кампанії Андрій Садовий. При цьому шансів у нього для цього є трохи більше, адже мером він ще не був, на відміну від конкурента, а тому має зручні позиції для критики Куйбіди. Окрім того, вибори у 2002 році виграв не Буняк, їх програв Куйбіда через наростаюче невдоволення громадськості від закостенілості в місті. То ж навряд чи виборці, які проголосували тоді проти Куйбіди проголосують за нього на цих виборах, радше вони шукатимуть іншу кандидатуру. До того ж імідж Садовий серед широкої громадськості має нічим не гірший, ніж Куйбіда: також інтелігент, правда, не поет, а бізнесмен, за останні роки Садовий також став непоганим оратором, і в нього також виросли помаранчеві плечі у Києві. За весь той час, коли Куйбіди не було в місті, Садовий ретельно готувався до виборів, створивши громадське об’єднання „Самопоміч”, яке своїми вчинками за посередництвом підконтрольних Садовому ЗМІ піарить його персону.
І все-таки у Садового, як і у Куйбіди, є серйозні недоліки. По-перше, у Садового погана репутація серед ділових кіл міста та серед багатьох представників мас-медіа, а це, погодьтеся, не найслабші вороги. По-друге, після каденції Буняка львів’яни будуть більш обережніше ставитись до кота у мішку, яким для багатьох мешканців міста є Садовий. На користь Куйбіди може зіграти вирішальну роль його відомість і прагнення львів’ян до стабільності у місті.
В умовах, коли обидва кандидати є „помаранчевими”, найбільша дилема вибору в процесі голосування за мера буде лежати в тій самій площині, що й у 2002 році. Голосуючи, виборці мають дати собі відповідь на дилему: законсервувати місто до кращих часів в „надійних” обіймах рухівців чи довірити його в руки невідомому менеджеру і знову ризикнути – пан чи пропав… Після Буняка багато хто може захотіти стабільності, нехай і не найкращої, а багато хто може подумати, що гірше, ніж з Буняком, не буває і, як і в 2002 році, проголосувати за ще один експеримент над управлінням у місті.
Кандидати до виборців:
До нинішнього дня виборча мерська кампанія у Львові обома кандидатами велася досить в’яло. Технологи Садового, мабуть, зрозумівши, що ще задовго до старту кампанії переборщили із піаром свого лідера, зі старту кампанії різко обмежили ініційовані штабом публічні згадки про Садового. Штаб Куйбіди в цей час займався не так публічним піаром, як внутрішньоблоковою боротьбою за титул „єдиного кандидата від Блоку „Наша Україна”, а також, радше за все, вів неофіційні переговори із БЮТом про невисунення їхнього кандидата та негласну підтримку їхніми медіа-ресурсами. Адже, якщо б Куйбіда не отримав загальнопартійної підтримки, то в нього б практично не було шансів на перемогу. А передчасно витрачати кошти на компанію нікому не хочеться.
Втім, такою ситуація була раніше, адже на агітаційну кампанію останнього у виборчому марафоні місяця неабиякий вплив матиме рішення з’їзду Блоку „Наша Україна”. Після нього Куйбіда просто заполонив усі сторінки львівських періодичних видань, ніби нагадуючи львів’янам про своє існування, а Садовий, натомість, навпаки, ніяк не міг деякий час оговтатися і переформувати свою кампанію для завершальної стадії.
Цікаво, що обидва кандидати публічно поводяться досить толерантно один до одного, а критика опонента є досить поміркованою. І водночас, поза лаштунками, обидва кандидати активно використовують один проти одного чорний піар, який, правда, поки що не перейшов розумні межі, локалізувавшись на негативних чутках, агітках та дрібних шкодах. Однак, можна припустити, що з наближенням завершення кампанії взаємні обвинувачення і випади будуть все частішими.
В агітаційній кампанії Куйбіда несе кілька меседжів: 1) створення віртуальної всезагальної підтримки як на регіональному, так і на всеукраїнському рівні; 2) його повернення принесе нових людей і нові ідеї; 3) на прикладі Буняка демонструє, що експерименти над містом проводити не варто; 4) демонструє свою дієвість через презентацію програми, яка розписана потижнево з чітким визначенням часових та фінансових термінів реалізації всіх пунктів програми; 5) Куйбіда активно використовує Блок „Наша Україна” для агітації. Він присутній практично на кожній зустрічі представників блоку із громадськістю; 6) він також спробував презентувати себе, як оновленого політика, ввівши гасло „новий мер — нова команда”, однак саме гасло було провалене, адже на сьогодні у команді Куйбіди в основному його старі соратники — Кендзьор, Давимука, Сендега, П’ятак, Рудницький та ін. І хоча кандидат у коментарі „Гал-info” висловив невпевненість, що всі члени його старої команди знову зберуться під дахом міськради, однак він і не вказав, хто буде замість них, не демонструючи, таким чином, жодної нової особи у команді. А як відомо, стара команда має давно складений імідж, який доповнює імідж самого кандидата, який, в такому разі, досить непереконливо стверджує, що буде управляти по-новому.
Агітація Садового не є такою розгорнутою і зосереджена лише на підкресленні його дієвості через „Самопоміч” та новаторстві як самої особистості, так його підходів. У пресі, Садовий в основному зосереджений на подоланні своєї невідомості у широких колах громадськості. Окрім того, на стороні Садового є союзник у вигляді голови Львівської облдержадміністрації, який недавно закликав кандидатів у мери не спекулювати ім’ям Ющенка, вибиваючи, таким чином, один із козирів Куйбіди. Між тим, Садовий натякаючи на Куйбіду заявив, що у місті готується „чиновницько-номенклатурний заколот людей, які, прикриваючись патріотичними гаслами і знаменами, безжалісно розкрадали та руйнували Львів”.
У Андрія Івановича ще немає такої серйозної програми, як у конкурента, однак, наскільки відомо „Гал-info”, її підготовкою займаються також досить на серйозному рівні, із залученням до обговорення кожного її розділу провідних експертів, які в перспективі можуть зайнятися її виконанням. Водночас, Садовий також не розкриває, хто буде у його команді, стверджуючи, як і його конкурент, що призначення чиновників буде відбуватися на тендерній основі. З одного боку, це викликає очевидні підозри і запитання, а з іншого – Садовий в таким спосіб декларує свою відкритість до співпраці із усіма бажаючими в тому числі і політичними силами, адже він, член НСНУ, іде самовисуванцем. А отже, пропонує залучатися до команди, розділяючи відповідальність. Якщо завданням Куйбіди є не допустити зросту рейтингу Садового та збереження власного рівня підтримки, то для Садового принциповим є зробити прорив за межі „самопомічівського” електорату (малоімущі верстви суспільства) і вийти на підтримку частини еліти, що, в принципі, буде гарантувати йому перемогу. Тому на сьогодні він зосереджений не стільки на зустрічах із громадськістю, скільки з конкретними важливими у соціумі персоналіями. На цьому фронті у Садового є свої маленькі перемоги і є поразки.
У підсумку, як люблять казати соціологи, якщо б вибори проходили у цю неділю, то обидва кандидати мали б рівні шанси на перемогу, однак по переду ще цілий місяць. У Садового є потенційно кращі шанси на перемогу, а от чи використає він їх покаже час. Загалом для перемоги йому потрібно зреалізувати кілька яскравих технологічних ходів. Аналогічна задача у Куйбіди, втім поза як стартові позиції у рухівця гірші, то йому постійно потрібно бути на голову вищим і кращим за суперника, однак саме цього йому наразі не вдається.
Контроль над мером
Зрозуміло, що за умови, коли виборці змушені вибирати між двох варіантів, які їх не надто задовольняють (про що свідчить рівень підтримки за соціологією), потрібно шукати якісь компромісні варіанти. Наприклад, щоб у випадку вибору експериментального варіанту розвитку і відповідного кандидата в місті було місце політичній стабільності, яка могла б здійснювати контроль над протіканням експерименту, а у випадку вибору стабільності і повернення до команди, що вже управляла містом 4 роки тому, до цієї команди має влитися прогресивна частка. Власне у використанні компромісного варіанту одним і другим кандидатом, у вмінні досягнути балансу та пропіарити ці досягнення серед громадськості і криється перемога на мерських перегонах. Переможе той, хто буде більш компромісним і доступнішим.
Як вже зазначалося вище, Садовий демонструє більшу відкритість і готовність до співпраці, ніж Куйбіда, який оточив себе представниками старої команди. Водночас, Куйбіда заручився підтримкою більшості партій, офіційно його підтримали не лише Блок „Наша Україна”, а й соціалісти та ПППУ. З іншого боку, Садового підтримали „Пора” та ПРП на чолі із Тарасом Стецьківим, який, до речі, на останніх виборах мера протегував Любомира Буняка.
З неофіційної точки зору ситуація виглядає таким чином. Кандидатам по-справжньому важливою є підтримка тільки НУ і БЮТу, які отримають найбільшу кількість депутатських мандатів у міськраді. При цьому Куйбіду підтримує лише частина „нашоукраїнців”, а саме: НРУ, КУН, ХДС і невелика частина НСНУ, окрім того, йому вдалося досягти певних кулуарних домовленостей із БЮТом. У Садового ж за спиною лише бізнес-частина НСНУ, тому йому вкрай потрібно залучати все нових і нових союзників, а їх наразі немає.
Не менш цікавою виглядає ситуація в НСНУ, адже обраний мер у будь-якому варіанті не буде ставлеником правлячої у Львові партії. Адже Садовий, член НСНУ, не має права розраховувати на офіційну підтримку партії, а Куйбіда хоч і має на це право, однак самі партійці не спішать надавати йому допомогу. Тому потенційно конфлікт у „нашоукраїнців” може відбутися із новим мером, хто б із двох кандидатів не здобув перемоги. З іншого боку, поки партія однозначно не підтримала одного із кандидатів, у неї залишаються шанси на співпрацю з обома представниками помаранчевого табору. Наразі ж НСНУ є під подвійним ударом, а обидва кандидати знаходяться поза межами відповідальності будь-кого за їхню діяльність в майбутньому. (Окрім, хіба що, НРУ, який ледь не одноосібно візьме на себе відповідальність за Куйбіду, хоча ціну цієї відповідальності визначити важко, адже партія, будучи при владі у Львові 8 років, здається, жодним чином - ні публічно, ні кулуарно - не взяла на себе відповідальність за стабільний рівень деградації міста). За таких умов, контроль над майбутнім мером повинні здійснювати опозиційні до мера партії, громадські організації, журналісти і усі інші небайдужі, оскільки тільки таким чином можна буде здійснювати реальний контроль влади у період, коли партійна відповідальність ще не набула чітко сформованих і логічно завершених форм. Гадаємо, що питання відповідальності влади буде надзвичайно актуальним, а тому і інтенсивно розроблятися протягом наступної каденції нового мера. Радше за все, при міській раді будуть створюватися нові додаткові контролюючі громадські органи, які будуть забезпечувати публічність прийняття рішень у стінах Ратуші.
P.S. Чомусь складається враження, що хто б не став мером, він одразу ж забуде про більшість своїх обіцянок. І проблема тут не в людині, на яку звалюється все місто і яка можливо й не має потенційних можливостей зреалізувати обіцяне. Проблема у львів’янах, які не контролюють мера, які не пам’ятають його попередніх справ, через що їх легко обдурити. Проблема в тому, що у Львові немає громадських організацій, які б системно моніторили діяльність влади і доносили цю інформацію до людей. Адже ЗМІ часто бувають не зовсім ефективні, в умовах ринку забуваючи про свої першочергові функції. Проблема в тому, що немає політичної сили, яка б була зацікавлена змусити мера виконати свої обіцянки. Наприклад, у сьогоднішній ситуації, коли проблема вибори стоїть досить гостро, варто було б перевірити дієздатність кандидатів ще до виборів. Для прикладу влаштувати конкурс на залучення в місто інвестицій, адже для цього не потрібно бути мером. От тоді ми б і побачили здатність кандидатів виконувати свої пункти програм…
