Учасник команди «Карпат», яка брала бронзові медалі чемпіонату України, а сьогодні тренер клубної академії клубу Володимир Вільчинський у розмові з журналістом «Гал-Інфо» розповів про особливості роботи з молоддю, стан справ у «Карпатах» та рівень культури в українському футболі.
Володимире, вчора відбулася зустріч президента «Карпат» Олега Смалійчука з батьками дітей, які навчаються в академії. Чи є якісь результати після неї?
Не зовсім академії. Він зустрічався з батьками зі СДЮШОР «Карпати». Зустріч з директором академії ще попереду, тому поки ніяких деталей немає і, як ми функціонуватимемо далі, сказати важко. Скажу лише, що конструктиву у вчорашній зустрічі було небагато.
А ще ж є складна ситуація в країні. Батьки та діти дзвонять та питають що буде далі: зазвичай в цей час ми уже розпочинали навчально-тренувальні збори. Не зрозуміло і з навчанням: чи розпочнеться воно першого вересня, і чи дозволять дітям повернутися у гуртожиток.
А як щодо головної команди: де опиняться «Карпати» у новому сезоні?
Зараз мова йде про другу лігу. Не знаю як це буде оформлено юридично. Розробляють якийсь статут, який повинен з понеділка з’явитися на сайті, тоді вже буде хоч якась ясність.
Чи були шанси в «Карпат» у цьому сезоні залишитися в УПЛ?
Відрив був достатньо великим, тому шансів було небагато. Хоча за підбором виконавців «Карпати» були точно сильнішими, ніж ФК «Львів». Та й з іншими командами другої шістки могли тягатися.
Початок з Другої ліги означатиме більше вихованців у складі?
Не просто більше, а практично увесь склад. Трансферний бан на півтора року та Друга ліга вже спричинили відхід багатьох гравців. Якщо не помиляюся, в клубі не залишилося жодного футболіста, який не був би вихованцем «Карпат» чи хоча б львівського футболу.
Відійдемо від болючої теми «Карпат». Важко оминути цю тему. Як Ви ставитеся до призначення Мірчі Луческу головним тренером «Динамо»?
Не знаю, що хочуть від людини, яка очолює клуб в такому поважному віці. Він віддав чимало років «Шахтарю», головному антагоністу киян. А ще можна згадати чимало слів на адресу «Динамо» та поведінку Луческу: то судді не такі, то поле горбате, то ще щось. Час – найкращий лікар. Найбільш радикально налаштовані його не будуть сприймати, і я їх розумію. А основна маса людей продовжить ходити на стадіон.
Можна призначення Мірчі Луческу порівняти з переходом Мирона Маркевича з «Металіста» у «Дніпро»?
Я би, мабуть, не порівнював цих два випадки. Це ні, зовсім інша історія. Так він прийшов туди після роботи в «Металісті», на рівні фанатів могло існувати якесь насторожене ставлення, але він не говорив про «Дніпро» стільки, скільки Луческу про «Динамо».
Така бурхлива і переважно негативна реакція вболівальників може слугувати аргументом на користь твердження, що в Україні клуби не вміють працювати зі своєю аудиторією?
Важко щось казати, особливо зараз, коли ще не відбулося повне повернення вболівальників на стадіон. Вболівальники не повинні впливати на кадрову політику клубу. Це робота людей, які знаходяться в його структурі. Вболівальники – важлива складова клубу, але вона не повинна настільки втручатися у кадрові призначення. Половині подобається тренер, іншій половині – ні. І кого в такому випадку слухати? А після тренера що? Нехай і підбір футболістів буде за вболівальниками?
Який ще, на Вашу думку, тренерський перехід в Україні міг би за рівнем обговорюваності дорівнятися до приходу Луческу в «Динамо»?
Щось таке вигадати дуже важко. Прочитав в інтернеті цікаве твердження: більше шуму довкола тренерського призначення могло би бути лише від переходу покійного Костянтина Бєскова, колишнього тренера московського «Спартака».
Зараз часто президентів футбольних клубів штрафують за гострі висловлювання в ЗМІ чи їх поведінку на футбольних матчах. Вас це не дивує?
З кожним роком футбол все менше нагадує себе. Зі спортивної гри він стає цілою індустрією. Той футбол, у який грав я, і теперішній разюче відрізняються. Тепер біля футболіста, як бачу я на прикладі дітей, з якими я працюю, агенти з’являються ще до випуску зі школи. Важко довести їм, що треба показувати себе, аби селекціонери звернули увагу. Думають «у мене є агент, я буду грати» не розуміючи, що він підписує ледь не сотню молодих, з яких заграють 2-3 відсотки. Я це добре побачив на своєму випуску хлопців 2000 року народження.
У чому ще відмінність футболу тепер і колись?
Чи не головна відмінність – власні вихованці. Раніше кістяком кожної команди були свої, місцеві хлопці. А погляньте як цей сезон грали львівські команди. ФК «Львів», скільки, один футболіст зі Львова? У «Карпатах» - троє, в «Руху» - п’ятеро. Це теж наслідки процесу комерціалізації, де на першому місці стоять заробітки та гроші, а не сама гра.
Як до цієї навколофутбольної ситуації ставляться діти, яких Ви тренуєте в академії?
Я намагаюся їм доводити, що попри всі обставини, головне – ваші результати на полі. А більшість з них перестає надіятися на себе, а покладається на агентів, які повинні все вирішити. Раніше я міг подзвонити умовному Вірту чи Чижевському розказати хто є і чого вартує. Приїхав, подивився: підійшов – забрали, ні то ні. А тепер лише домовляються хто і скільки матиме за перехід. Молодим зрозуміти це все важко, а за 2-3 роки вже може бути пізно.
Тарас Жеребецький, Гал-інфо
