Що ми знаємо про євреїв? Особливо про тих, які проживали на наших землях та залишили ряд історичних пам’яток? – На жаль, практично нічого.
Проте варто знати, що на відстані 50 км від Львова у містечку Буськ розташований найстаріший єврейський цвинтар (кіркут) на території України та один з найстаріших у Європі, якому майже 500 років!
Гуляючи цим кладовищем ви натрапите на сотні красивих і водночас зруйнованих могил євреїв, які ще століття тому жили тут своїм мирним життям. Сам кіркут за обсягом доволі великий, розкинутий на декількох пагорбах, деякі з яких простягаються до житлових будинків. Частина могил вже знищена, а деякі й зовсім розсипались. Ніяких позначок, огороджень чи охоронних знаків про те, що це є кладовище ви не знайдете.
Кожен єврейський надгробок (мацева) – це витвір мистецтва, який у несе собі прихований зміст. Найпопулярнішими є зображення різноманітних тварин (левів, ведмедя, білок, двоголового орла і т.д.), під якими вміщуються поетичні епітафії, де цитуються тексти із священних книг євреїв.
Річ у тім, що у юдаїзмі заборонено зображувати людей. Тож у давнину “портрет” покійного, його звички, професію, родовід, характер тощо, зазвичай “зашифровувався” різними символічними зображеннями.
Що ж означають усі ці таємничі написи та барельєфи?
Лев – чи не найпопулярніше зображення на мацевах (надгробних плитах). Тут нічого дивного, адже в юдейській традиції саме ця тварина уособлює єврейський народ. Леви зустрічаються, як самі собою (поодинці та парами), так і у поєдинку з єдинорогом, що символізує очікування приходу Мошиаха – Месії. Також, лева зображували на могилах людей, що мали ім’я Лейб (Лев). До речі, не менш популярним є зображення корони, котра підкреслювала багатство померлого.
Цікавими є барельєфи з грифонами. Це фантастичні тварини, які мають тіло лева, а голову та крила – орла. Грифони, переважно, символізують стражів-охоронців.
Досить традиційний для старих єврейських надмогильних пам’ятників є зображення складених рук, що свідчить про те, що тут похований коен (єврейський “священник”), адже саме таким жестом вони благословляли людей. Коени – представники стану жерців в іудаїзмі. На багатьох могилах коенів крім рук можна побачити також зображення колон – як пам’ять про Храм в Єрусалимі, де служили їх предки.
Цікаво, що шестикутна зірка Давида, яка сьогодні стала чи не головним символом євреїв, в оздоблені старовинних мацев майже не зустрічається. На той час символом єврейства була менора (її зображень, як раз, більш ніж достатньо). Зірку Давида, як символ єврейства, почали широко вживати лише наприкінці ХІХ ст.
Останні поховання на кладовищі здійснювались у 1943 р. У часи німецької окупації підпорядковані гестапо підрозділи поліції проводили на кладовищі масові розстріли та захоронення євреїв, утримуваних у буському гетто (було розстріляно понад 3 тисяч євреїв). У 1939 р. населення Буська сягало близько 8000 осіб, з них 4000 поляків, 2500 євреїв і 1500 українців.
У період радянської влади частину надмогильних плит кіркуту демонтували (в подальшому їх використовували як будівельний матеріал – для мощення доріг та побудови фундаментів нових сільських домів). Ба більше, навіть старий постамент пам’ятника Леніну теж був зроблений з мацев.
Сучасна територія єврейського цвинтаря використовується як пасовище для худоби. В пам’ять про євреїв, розстріляних у Буську у часи німецької окупації, єврейське товариство “Сохнут” встановило у 2004 р. на кладовищі монумент із чорного граніту з написами українською та івритом: “В пам’ять святої громади євреїв Буська та району, по-звірячому знищених нацистами у 1941-44 рр. Встановлено коштом міжнародного центру Холокост ім. д-ра Ол. Шварца”.
Окрім кладовища у місті розташовується велика цегляна синагога, яка була побудована у 1842–1843 рр. у стилі бароко, біля входу якої розміщувалась раковина, де можна було помити руки перед молитвою.
Під час Другої світової війни елементи інтер’єру головного залу синагоги використовували як будівельний матеріал. За радянських часів у синагозі діяв спортзал, згодом її перетворили на склад, а пізніше в одній частині синагоги були житлові приміщення, з іншої ж зробили смітник.
Будівля швидкими темпами руйнувалася. На початку 2000-х рр., з метою збереження цінної пам’ятки було вирішено передати незаселену частину громаді християн-євангелістів, яка частково відновила будівлю.
Замість висновків
Думаю, що ключове питання тут саме напрошується – чому це кладовище ще не перетворено на туристичну Мекку? Я не хочу займатися критикою міської влади чи інших людей. Вважаю, що навіть при мінімальних капіталовкладеннях можна розвинути Буськ як невеликий туристичний центр Львівщини, де є не тільки єврейське кладовище, а ще й дві старі церкви, костел, синагога, палац Бадені, пивоварня та багата історія.
На жаль, зараз кладовище з кожним днем все більше й більше знищується…
Чи це наша історія? Однозначно так! Століттями наші народи жили пліч-о-пліч, тому абсурдно було б нівелювати вплив єврейської культури на українську, або ж навпаки. Шануймо пам'ять та минуле одне одного, і сподіваймося, що наші нащадки робитимуть те ж саме.
Дмитро Димидюк спеціально для Гал-інфо.
П.С. Дякую Ю. Гришко та І. Ціхоцькому за поради та матеріал для написанні статті.
