Хто ми? Звідки походимо? Ким були наші предки? Як вони жили і від чого помирали? Це питання на які люди століттями шукають відповіді. Вже кілька десятиліть у Львові археологи НДЦ "Рятівна археологічна служба" віднаходять останки людей, які жили на теренах сучасного міста.
Про антропологічний аспект археологічних знахідок Гал-інфо поспілкувалося з антропологом, старшим науковим співробітником відділу біоархеології Інституту археології НАН України, доцентом кафедри археології Києво-Могилянської академії, кандидатом наук Олександрою Козак.
Чому Ви обрали для себе фах антрополога?
Мій батько – археолог, досить часто у нас діти наслідують професію батьків. Але я біолог за фахом і обрала антропологію. Антропологи завжди потрібні і їх дуже мало в Україні.
Знаємо, що за кордоном професія антропологів дуже престижна. А чому так мало антропологів в Україні?
Так, за кордоном антропологів стільки ж, якщо не більше, чим археологів. Насправді у нас все просто – немає належної освіти. Обмежено фінансування вузів. Немає можливості дати роботу тим, хто може якісно викладати антропологію. Єдине місце, де викладають відносно повний курс антропології в Україні – це Києво-Могилянська академія у Києві, хоча як спеціальність антропологія є й у Львівському університеті.
Чи підраховували скільки останків за час своєї роботи Вам довелося опрацювати?
Думаю, що десь близько тисячі останків людей вже дослідила. Усі вони походять із різних територій та різних епох, починаючи від бронзової і закінчуючи пізнім Середньовіччя. Кілька разів доводилося працювати і з пошуковими організаціями, які досліджували останки жертв розстрілів.
А Ваша сфера зацікавлення яка?
Палеопатологія – це хвороби, якими люди хворіли в давнину.
Що цікавого чи неординарного вам траплялося в процесі досліджень?
Багато цікавого. Річ у тім, що мені цікаво досліджувати інфекційні хвороби, епідемії. Часто нам трапляються останки вражені такими одіозними хворобами як сифіліс, або проказа. Епідемії цих хвороб панували на території Європи впродовж багатьох століть. Проказа, або лепра – це страшна хвороба при якій відбувається атрофія нервів на кінцівках. І це призводить до атрофії кісток. Обличчя набуває вигляду "лев’ячої морди", на черепі ми маємо симптом "лепрозного обличчя". Мені вдалося виявити ознаки лепри в кістках, які ніхто з палеопатологів до цього не бачив.
Ще одна хвороба – сифіліс, яка на кістках проявляється по-різному. Є три стадії венеричного захворювання, вторинна форма проявляється нашаруваннями на кістках ніг, в третинній стадії простежується у вигляді деформації більшості кісток, зокрема, черепа, чітко видно агресивні нашарування на кістках, особливо при приєднанні неспецифічної інфекції – таз званого остеомієліту.
Знаємо, що в Середньовіччі сифіліс лікували ртуттю. А чи були шанси в давнину вижити при такій хворобі?
Люди помирали не так від сифілісу, як від отруєння ртуттю. При лікуванні люди приймали ванни з ртуті та дихали парами. Справа у тому, що ртуть знімала симптоми, але при тому завдавала серйозну шкоду організму.
Вивчаючи рештки людей, що можна сказати про медицину Середньовіччя?
Тоді була розвинута хірургія, звичайні хвороби лікували травами, різними настоянками.
А чи досліджували ви останки, де чітко було б видно ознаки оперативного втручання?
Дуже рідко. Ми знаходили хіба ознаки видалення зубів та "каутеризації" – коли нариви припікали розпеченим металом. Повинно було бути багато ампутацій, але я жодного разу їх не бачила.
В епоху бронзи була поширена така операція як трепанація черепа. Особливо в катакомбній культурі (група археологічних культур Середньої бронзової доби).
Представники цієї групи були дуже войовничі і воювали вони ударною зброєю: сокирами чи булавами. І куди були спрямовані в першу чергу удари? У голову. Тому було дуже багато травм. І ці травми треба було лікувати. Цікаво, що люди при цьому виживали. А іноді прекрасно і довго жили без досить великих шматків кістки в черепі. Бувало і таке, що трепанацію проводили з ритуальною метою, виганяли злих духів, які спричиняли, наприклад, головний біль, або напади епілепсії.
У давнину трепанація була дуже складним і тривалим процесом. Звичної для нашого часу анестезії тоді ще не було, тому користувалися місцевими знеболюючими і природними антисептичними засобами, до прикладу, з трав. За таких складних операцій люди виживали. У мене був випадок, коли практично не було Середньої частини черепа, але людина жила далі, тобто це не стало причиною смерті на момент проведення такої операції.
Тут варто зазначити, що все залежало від способу трепанації. Простіше кажучи, чим вона була болючішою, тим більшим був відсоток виживання. Якщо звичайно людина не помирала від больового шоку. Але, на диво, у той час біль сприймалась по-іншому, аніж зараз. Можливо, больовий поріг був значно нижчим.
Найбільш поширеним був спосіб вишкрябування кістки. Робили надрізи на шкірі, піднімали м'які тканини голови, а далі, найчастіше кременевими шкребками, поступово вишкрябували кістку черепа. Різати і свердлити черепну коробку було ризиковано, адже була висока ймовірність травмувати мозок, а це призводило до смерті.
Чи вдається за рештками людей визначити, як відрізнялося їхнє життя у різний період?
Так, і воно досить помітно відрізнялося за економічними стратегіями. Мисливці-збирачі, скотарі, землероби досить чітко відрізняються захворюваннями та загалом будовою скелету. Так само досить вирізняється і населення міст або великих поселень, де є значне скупчення населення.
Землероби вели осілий спосіб життя і вживали багато вуглеводів. Вони менші зростом і мають більш сконцентровані зміни суглобів, адже постійно виконували одну і ту ж роботу за своєю спеціалізацією. У них з’являються ремесла і, знову ж таки, це концентрація на певних м’язах і суглобах. Землероби споживали у їжу багато вуглеводів, що впливало на захворювання зубів і викликало карієс. Вважається, що у землеробів різко підвищується рівень захворювання на карієс у порівнянні із скотарями чи мисливцями.
Також у людей, що вживають різну їжу зубна емаль теж стирається по-різному. Зуби стираються по-різному і травмуються по-різному у тих, хто їсть зерно, і у тих, хто їсть м’ясо, чи гризе кістки.
Ми спостерігаємо непрямий зв'язок між вживанням молока та м'яса та інтенсивністю зубного каменя. У рибаків часто спостерігають травмування ясен, та – відповідно – запалення кістки навколо зубів – у пародонті.
- Якщо, наприклад, у групі населення нема карієсу, але є багато зубного каменю, то це вказує на те, що людина харчувалася м’ясом і молоком.
- Якщо багато карієсу і зубний камінь – це погана гігієна і зернові культури у раціоні.
- Якщо при цьому є дуже велика стертість зубів усього зубного ряду, то це може вказувати на використання жорнів з вапняку або з іншого м'якого каменю. Пісок з них давав сильний абразив, потрапляв спершу у борошно, а потім у хліб. Коли цей хліб вживали у їжу, стертість жувальної поверхні різко підвищувалась.
У людей, які полюбляли розгризати кістки, мушлі чи горіхи, ми спостерігаємо мікротравми та травми емалі на певних зубах. За стертістю зубів можна реконструювати й певні звички, наприклад, куріння люльки, жування травинок або паличок, відкушування ниток при шитті.
Загалом у антропологів є певний набір маркерів, до яких відносяться, крім захворювання зубів, ще й кількість та якість інфекційних хвороб, авітамінозів. Хвороби суглобів, травми, розвиток м'язового рельєфу на кістках відображають звички, заняття, потім і професії.
Чи були якісь останки, які Вам особливо запам’яталися?
Багато таких. Я намагаюся кожній людині, яку досліджую, прописати життєву історію. Ми по кістках можемо простежити життя людини від моменту народження і до смерті. Ми можемо побачити чим вона харчувалася, коли отримувала травми, чи були у неї стреси, недоїдання тощо. По кістках дуже добре реконструюється життєвий шлях і рід занять.
У мене в практиці були випадки, які дійсно припали до душі. Ми досліджували поховання в Києво-Печерській Лаврі, в сімейній усипальниці князів Олельковичів. Там було декілька поховань. Один чоловік мав дивні присмертні травми. Голова була не на місці, стопи лежали біля колін, він мав декілька жахливих надрізів на кістках. На вдалось припустити, що останки належали одному із соратників Михайла Олельковича, якого за писемними джерелами стратили поляки.
Ще був один київський губернатор - Семен Іванович Сукін, похований у Вознесенському соборі у Києві. Дуже мало інформації вдалося знайти про нього в архівах. Він правив у Києві в середині ХVІІІ століття. За кілька років до його смерті на місце губернатора призначили іншого – виконуючого обов'язки. Куди зник на цей час Семені Іванович - відомо не було. Нам вдалося розгадати цю загадку. Ця людина тяжко хворіла. Те, що я бачила на кістках, дуже збігалось з фактами його біографії, мені вдалося її ще й дописати.
Особливо вражають поховання жінок з новонародженими дітками.
Ми маємо також масу поховань, коли доводиться разом з археологами розгадувати загадки, наприклад, поховального обряду або життя цих людей. Особливо цікаві поховання колективні – родинні або такі, коли поховані декілька чоловік різного соціального стану, явні жертвоприношення, або масові поховання жертв якогось соціального, чи стихійного лиха.
Ви досліджували і мешканців давніх Києва і Львова, чим вони відрізняються?
Так, я вивчала останки, які датувалися пізнім Середньовіччям. Вони відрізнялися морфологічно – все ж таки населення було генетично різним. Мешканці Києва та Львова різнилися будовою черепа і зростом, але менше – способом життя. Хоча, можливо, Львів у той час трошки більше наближався до урбаністичних центрів Європи. Тут, доприкладу, ми знайшли досить багато випадків рахіту, зокрема і наслідки його у дорослих.
У Львові ми наразі мало дослідили. Львів'яни, останки яких знайдені археологами на території церкви Святого Миколая та на Катедральній площі мають багато спільного. Наприклад, зріст і одних, і інших в середньому однаковий й становить у жінок 164 см, у чоловіків – 170-172 см. Хоча поховання відносно широко датуються (найбільше їх від ХVІІ до ХVІІІ і навіть ХІХ ст.), й, можливо, належали людям різного соціального рівня.
Кияни були переважно трохи вищими від львів’ян. Але це залежало радше від умов життя і місцевості. Щодо Києва, то, наприклад, на Подолі люди були нижчими, а у Верхньому Києві – вищими.
Однак, загалом за захворюваннями та харчуванням міщани мало відрізняються. Натомість вони відрізняються за епохами. Більш давні хворіли інакше – хвороби були більш агресивними, але менш поширеними. У ранньомодерний час ми спостерігаємо більший плин населення. Теоретично, хвороби стають різноманітними. Ми бачимо більше хронічних форм, сліди лікування (або компенсації).
Кажуть, що онкологія – це сучасне захворювання
Це не так. Сліди цих захворювань ми знаходимо і в ранньомодерний час, і в Середньовіччі та навіть в епоху бронзи. Мені доводилося досліджувати поховання доби ранньої бронзи – ямної культури у Кропивницькому. У чоловіка, якому не виповнилось 45 років, ймовірно, карцинома простати дала метастази по цілому скелету. Хребці, череп, стегна – все було глибоко уражене. Для мене загадка, як він дожив до такої стадії раку.
У процесі розкопок на Катедральній, біля каплиці Кампіанів, було так само виявлено два поховання – літнього чоловіка та відносно молодої жінки. Вони обоє мали сліди метастаз.
Раніше вважалося, що рак – це захворювання літніх людей, що лише в останні десятиліття воно почало омолоджуватись. Як бачимо, й у сиву давнину молоді люди хворіли. Просто ми не надаємо належної уваги вивченню цього аспекту історії хвороб.
Багато було випадків і туберкульозу. Його інтенсивність різко зростає, починаючи із раннього Середньовіччя. Однак, і до того, починаючи з моменту одомашнення тварин, а особливо – в епоху бронзи, у римський час, у містах пізніх скіфів (І ст до н.е – ІІІ н. е.) це захворювання трапляється з досить великою частотою. Зараз я досліджую одне з таких міст на Херсонщині. З'ясувалось, що й там хворіли або були носіями туберкульозу переважно жінки і діти.
Туберкульоз або ж сухоти в раньомодерний час був дуже агресивним, але на цю хворобу люди страждали й раніше. Просто ми цього не знаємо, бо немає писемних джерел ранніх періодів.
Щодо досліджень поховань при церкві св. Миколая. Який середній вік людей, які там були поховані?
За результатами досліджень рештків можемо сказати, що жінки найчастіше помирали у 16 – 25 років, а чоловіків - між 25 до 35 роками. Одиниці доживали до 50-60 років. Нагадаю, що середній вік смерті у Середньовічних містах для жінок становить близько 35 років, а для чоловіків – 38-40 років. У селах цей показник ще на 5-8 років менше. Якщо жінка починала народжувати в 13 років, то у 26 років вона могла вже стати бабусею.
А ким були ці люди і якою була причина смерті в такому ранньому віці? Це міщани, прихожани храму. можливо?
Якусь цільну картину скласти наразі важко. На кістках я бачу травми, що зазвичай були характерні для мешканців міст. У них страждали плечі, були травми суглобів ніг.
Один із похованих чоловіків, очевидно, був будівельником. Це можливо реконструювати за поширенням травм, розвитком м'язового рельєфу на кістках і проблемах із суглобами. Він багато піднімався нагору, падав з висоти, а ще тягав на собі важкі речі, володів молотом.
Були серед похованих і ремісники. Наприклад, один гончар. За його кістками чітко бачимо зміни від професійної діяльності. У нього на одній нозі були розвинені м’язи і також були характерно розвинені руки, як при роботі з гончарним колом, коли часто виконуєш певні механічні рухи обертання.
Скарби, прикраси та унікальні артефакти: як жили і розважалися львів’яни в давнину
Загалом можна побачити зміни характерні для монотонної роботи у ковалів, ткачів, вишивальниць, навіть, сліди від перенесення відер з водою або важких клунків.
Що стосується їх смерті, то в декількох випадках ми виявили сліди туберкульозу та інших інфекцій, які могли до неї призвести. Причиною смерті могли стати проблеми з кровообігом. На кістках ми бачимо наслідки запалення вен, тромбозів судин. Вважають, і це доволі часто доводиться бачити нам, що причиною ранньої смерті жінок були сухоти та невдалі пологи. Це було досить мирне населення. Травм, які є наслідками агресії, я не бачила.
Чи були там поховання дітей?
Так, поховання дітей також були виявлені археологами. Діти страждали від різних захворювань. Були ознаки рахіту, цинги. В однієї дитинки була важка форма анемії. Ми знайшли сліди різних запальних процесів, звичайних хвороб – гайморити, отити, також менінгіти.
Цинга з'являлась, вочевидь, у зимовий період, коли організм не отримував достатньої кількості вітаміну С. Мене насправді дивує у Середньовіччі кількість випадків захворювання на цингу. Вони ж знали, що діти хворіють і дорослі також хворіли. У містах була і цибуля, і капуста, які допомагають впоратись із цією хворобою. Чому вони хворіли в такій кількості? Можливо якась була супутня хвороба, яка забирала з організму вітамін С. Я досить часто спостерігаю одночасні симптоми інфекцій та цинги. У нас є цілі ділянки на Середньовічних цвинтарях, де поховані діти з такими симптомами.
Чи небезпечно працювати з рештками?
Ні. Можливо в землі може зберегтися вірус сибірської язви, але решта інфекцій впродовж сотні років перестають бути загрозою. Небезпечними є грибки, які утворюються в криптах, склепах, загалом у закритих приміщеннях, де є органічні рештки. Пліснява може викликати важкі алергії та грибкові захворювання. Тому з такими рештками потрібно притримуватись техніки безпеки, яку знає кожен фахівець.
Чи є в Україні лабораторії, які можуть виконувати аналізи кісток із давніх поховань?
Аналізи, які можна виконувати з такими кістками – це генетичний та ізотопний аналіз і, можливо, певні аналізи рештків металів, зокрема ртуті або свинцю.
Генетичний та ізотопний аналізи наразі в Україні не роблять – це дуже трудомісткий та дорого вартісний процес і в нас нема таких фахівців та лабораторій. Тому, ми зараз по можливості активно співпрацюємо з іноземними лабораторіями.
А чи робили ви реконструкції облич тих людей, яких досліджували?
Такі реконструкції потрібно вміти виконувати. В нас є один фахівець, Сергій Горбенко, який робив реконструкції Ярослава Осмомисла, відомих і видатних осіб Франції. Однак, на жаль, зараз він працює за іншим фахом. 3D-реконструкції роблять судові медики.
Інколи, в процесі роботи, я малюю для себе обличчя тих людей, яких досліджую, але це, звичайно, лише для себе.
Розмовляла Анна Джунківська
