Регбісти львівського «Сокола» перемогли хмельницьке «Поділля» у першому матчі чемпіонату України за третє місце. Команда Юрія Грабовського у Львові на стадіоні «Юність» перемогла суперника доволі скромно – 22:18, а відтак інтрига у «бронзовому» протистоянні загострилася не на жарт. Усе вирішить матч-відповідь, який відбудеться у Хмельницькому у суботу, 29 жовтня.
Про перспективу вибороти черговий комплект бронзових медалей, а також про львівський регбійний клуб «Сокіл» і тонкощі цього виду спорту в інтерв’ю Гал-інфо розповів багаторічний головний тренер команди Юрій Грабовський.
Юрію Франковичу, чи не очікували Ви більшого від своєї команди у першому матчі з хмельницьким «Поділлям»?
Звісно, що ми сподівалися на більший гандикап у рахунку. Втім, суперник до наших матчів дуже добре підсилив склад. «Поділля» добрало майже півкоманди. Це переважно гравці київських клубів, які не потрапили до фінальної пульки. Команда з Хмельницького уже не перший рік намагається показати результат завдяки гравцям з інших міст, які конкретно приїжджають на дві-три гри. Ми сподівалися на наших хлопців з польських клубів. На жаль, у суботу у них були матчі в чемпіонаті Польщі, а в неділю уже їм довелося грати у Львові. Хлопці з Польщі приїхали лише у неділю зранку, подолали відстань більше тисячі кілометрів, тому в повну силу зіграти не змогли.
Скільки гравців «Сокола» грають за кордоном?
П’ятеро наших гравців постійно грають в Польщі: троє за команду з Сопота, один за Гдиню, а ще один за Лодзь. У нас навіть є один гравець, який грає в Англії. На нього ми уже не розраховуємо, оскільки кожного тижня у нього офіційний матч.
Чи вдасться Вам зібрати найсильніший склад на матч-відповідь проти «Поділля» у Хмельницькому?
Наші поляки нам не зможуть допомогти. Мова йде про чотирьох регбістів. Будемо розраховувати на свої сили. Звісно, наші легіонери позитивно впливають на інших гравців в команді, але у першому матчі їм важко було зіграти у повну силу через вищезгадані причини. Не думаю, що ми б зіграли гірше, якщо б дали їм відпочити. Не можу сказати, що я за чимось шкодую, однак вони не тренуються у Львові. Якби вони тренувалися з нами, ми б змогли розраховувати на щось більше, аніж третє місце.
На яких умовах гравці «Сокола» їдуть грати до Польщі?
Контрактів вони не мають, домовляються з клубами про роботу та житло. Вони працюють і грають паралельно за їхні команди. У Польщі сильніший чемпіонат, більше ігор, більше можливостей. За свої матчі хлопці отримують преміальні. Професіоналом можна назвати лише того гравця, який грає у чемпіонаті Англії. У нього є перспективна засвітитися у професійному клубі.
Як вплине відсутність легіонерів на матч-відповідь у Хмельницькому?
Їхня відсутність повинна мобілізувати молодь. Час деяким гравцям взяти лідерство на себе. Один польський легіонер таки гратиме за нас. Мова йде про Артема Глінку. На жаль, є в команді травмовані гравці, тому склад дещо обмежений. Якби ми повернули цих людей, ми б спокійно обійшлися без польських легіонерів.
Чи ставить керівництво команди завдання виграти бронзові медалі?
Ті медалі дуже бажані, оскільки це престиж команди. Це можливість розраховувати на певну допомогу міста чи області. Наше керівництво – колишні регбісти. Думаю, що вони розуміють, що команда на правильному шляху. Ми виховуємо своїх гравців, віддаємо перевагу юнацькому та дитячому спорту. Рано чи пізно це дасть результат.
Які травми найчастіше трапляються у регбі?
Я маю медичну освіту і можу констатувати факт, що кількість травм зараз росте. Не знаю з чим це пов’язано. Можливо, теперішні спортсмени не отримують належного фізичного навантаження у дитячому віці. Дуже часто маємо травми ключиць. Дякуючи лікарям 8-ої лікарні, цього року уже прооперували трьох чоловік. Також регбісти часто травмують коліна.
Чи часто команду покидають гравці саме через жорсткість виду спорту і боязні отримати травму?
Такий відсоток гравців виріс. Інколи гравці думають, що через можливий перелом вони не зможуть зробити собі кар’єру. До того ставлюся нормально. Добре, коли це кажуть одразу. По-іншому можна на це дивитися, коли людина чогось досягла, потрапляла в збірні України і їй вдається добре грати. У нас в команді було двоє братів, які в розквіті сил вирішили завершити грати у регбі. Ймовірно, через боязнь отримати травму. Були і інші випадки, коли гравці боялися отримати травми і в регбі більше не грали. Втім, така ситуація не тільки у регбі, а й в кожному виді спорту.
Чи часто приходять в команду люди з інших видів спорту?
У нашій роботі є два напрямки: ми вчимо дітей з малку до юнацького віку. Інший напрямок – залучати людей, які себе не реалізували в інших видах спорту. У нас є випадки, коли людина прийшла з іншого виду спорту і за один підготовчий сезон потрапляла до основного складу команди. До нас прийшов хлопець з дзюдо і дуже підсилив нашу команду. Втім, завжди віддавалася перевага ігровим видам спорту. В «ігровиків» є голова на плечах, а в регбі це також потрібно. Спортсменам з конкретних видів єдиноборств трішки складніше, оскільки вони більше зациклені на собі, а не на команді. Борці мають свої місця в нападі, де вони можуть себе проявити. З легкоатлетами дуже складно. З першого погляду інколи думаєш: якщо ця людина побіжить, усі можуть стояти збоку і «курити». Боязнь до травм в легкоатлетів найбільша. Вони біжать розслаблено, а у нас треба бігти, очікуючи, що хтось ззачі чи з переді тебе зустріне.
Хто зараз грає за «Сокіл»? Студенти?
Так. Середній вік команди – 19-24 роки. В команді є гравці 97-98 року народження. Президент Федерації регбі Львівщини Петро Адамик приділяє велику увагу розвитку молоді. Шкільна программа регбі якраз і розрахована на те, щоб у нас було підростаюче покоління. Що цікаво, деякі батьки, знаючи, що їхня дитина поїде навчатися до країн, де регбі – дуже популярний вид спорту, віддають до нас у секції. Згодом ці діти мають можливість спробувати себе, граючи за команди своїх університетів. Тоді у навчанні вони отримають багато дивідендів.
Чи можна сказати, що «Сокіл» - це аматорський клуб?
Так. Хлопці не отримують зарплат, преміальні лише в окремих випадках. Клуб бере на себе усі витрати на лікування, харчування, транспорт і так далі. Усе інша – добра воля керівництва команди. Преміальні для хлопців – це суми їхніх стипендій. Окрім студентів, в команді є гравці архітектори, реабілітологи, лікар, інженер, охоронці і так далі. Можна сказати, що ні в кого з гравців регбі не є на першому місці.
Чи спонукає Вас до віри в краще майбутнє загальний розвиток регбі в Україні і можливі капіталовкладнення в цей вид спорту?
Загальний розвиток регбі у нашій команді не спонукає до серйозних капіталовкладень. У нас слабкий чемпіонат з малою кількістю команд. Який сенс зробити з «Сокола» професійний клуб? Щоб виграти в команд з Харкова чи Одеси? І що далі? Зараз прийшов час напівлюбительських та студентських команд, які повинні масово розвивати свій спорт. Для прикладу, хотілося б регбі зробити масовішим видом спорту. Приємно, що у Львові на стадіоні «Скіф» відбудеться матч Україною та Нідерландами. Це буде популяризація нашого виду спорту. У цьому матчі за збірну України зіграють мінімум 2-3 гравці з львівського «Сокола».
Богдан Пастернак, Гал-інфо
