22 червня 1941 року розпочалась німецько-радянська війна. Відступаюча радянська влада скрізь по тюрмах руками катів з НКВД змасакрувала політичних в’язнів. Вже після приходу німецьких військ було відкрито ті страшні підземелля, де знайдено гори понівечених трупів.
Після відступу «червоних» у відкритій українській пресі, головно в газеті «Українські щоденні вісти», під рубрикою «Подайте вістку», широко публікувалась інформація про арештованих та зниклих без вісті, а також короткі спогади тих, кому пощастило вийти живими із цих страшних підземель.
У номері 14 «Українських щоденних вістей» від 22 липня 1941 року розміщено тюремний спогад під назвою «Передвісник», де автор під іменем Вуд згадує про перебування у в’язниці НКВД на вулиці Замарстинівській у Львові. Зокрема там ідеться про реакцію в’язнів на незрозумілий рух у тюрмі й враження своїх співкамерників. Думки усіх їх зводились до того, що готуються розстріли ув’язнених. Так, зокрема, він передає слова одного з них:
«Хай уже гинемо в нерівному бою, голіруч кидаючись на кулемети, щоб лише не в якомусь підвалі, від кулі в потилицю».
Далі додає, що так говорив «Михайлюк, бравий хлопець з Задвір’я».
В архіві Управління СБ України у Львівській області я ознайомився із його тоненькою, усього на кілька аркушів, справою. Отже це - Михайлюк Павло Андрійович, 1914 року народження, уродженець та мешканець села Задвір’я (тепер Буського району Львівської області), арештований УНКВД Львівської області у вересні 1940 року (ст.ст. 20, 54-2, 54-11, 196 КК УРСР). Це «підрозстрільні» статті – співучасть у збройному повстанні та контр-революційній організації. Очевидно, розстріляний у 1941 році.
Отже ідеться у згаданому дописі саме про нього. Такі хоч і короткі дані є дуже важливими та цінними, оскільки відображають поставу і чи не останні слова в’язнів, а зокрема тут і П. Михайлюка, «бравого хлопця з Задвір’я», перед загибеллю в застінках НКВД.
Подібних прикладів «несть числа», ними, як писав Іван Багряний, рясніє ціла більшовицька практика.
Крім Павла Михайлюка у період 1939-1941 років в Задвір’ї були арештовані також й інші мешканці села, як то учитель Григорій Гнида, син пароха Ярослав Сенів, Іван Савчин, котрі теж у 1941 році були розстріляні.
Очевидно, що усі вони так чи інакше були арештовані за підозрою в причетності до ОУН. Ще іншим вдалось урятуватись. Так, наприклад, Григорій Савчин, пізніше відомий як командант боївки СБ «Черешневий», перейшов на нелегальне положення, однак його сім’ю було виселено на спец поселення до Сибіру. Олесь Карпин вибрався на Захід й після початку німецько-радянської війни повернувся уже як вояк Дружин українських націоналістів – батальйон «Нахтігаль». Зрештою обоє, як і багато інших мешканців села, загинули у Збройному Підпіллі ОУН у боротьбі проти радянської влади.
Петро Гнида
