Слухай онлайн
Історія

Справа репресованого Глинянського декана

Священик Євген Костишин народився у 1886 році в селі Вовковия Ліського повіту - тепер територія Польщі, в родині священика – пароха села. З 1892 по 1900 рік мешкав в Стрию, а відтак перебрався до Львова.

Тут навчався у чоловічій гімназії, а з 1904 по 1910 рік у греко-католицькій духовній семінарії. Також навчався і в Римі. Очевидно, що був у безженному стані – целебсом. З 1918 року – парох села Балучин, а з 1938 року ще й Глинянський декан, у підпорядкуванні котрого перебувало 16 довколишній парохій.

Балучин, де упродовж тривалого часу служив парохом отець Євген Костишин, розташовується неподалік Глинян – перше село дорогою на північний схід до Красного – селища й відомої однойменної залізничної станції. Тепер це Буський район Львівської області.

3 липня 1945 року арештований постановою начальника 4 відділення 2 відділу УНКГБ Львівської області ст. лейтенанта Дробахіна. У постанові про арешт ішлося про те, що «Костишин в период немецкой оккупации среди населения вел антисоветско-националистическую пропаганду, агитировал молодежь за вступления в дивизию «СС-Галичина», возводил клевету на Советскую власть, поддерживал связь с ОУН-УПА». (Тут і далі за матеріалами архівної кримінальної справи з Архіву УСБУ у Львівській області).

Такі обвинувачення були стандартними відносно арештованого греко-католицького духовенства. Справа Костишина є схожою із справою отця Миколи Кулицького – пароха сусіднього села Ферлеївка (тепер Мармузовичі) – див. мою статтю «Доля священика Миколи Кулицького За матеріалами архівних кримінальної та особової справ», та, очевидно, багатьма іншими справами репресованих греко-католицьких священиків. Насправді ж фактичною підставою арештів був спротив т.зв. ініціативній групі на чолі із Костельником, котра виступала за приєднання греко-католицької церкви до московської патріархії.

У пред’явлених обвинуваченнях за ст. ст. 54-3 та 54-10 ч. II Є. Костишин виним себе не визнав, оскільки «антирадянською агітацією ніколи не займався, церкву для проведення проповідей антирадянського характеру ніколи не використовував. У відправці молоді на каторжні роботи до Німеччини та у формуванння дивізії СС «Галичина» участі не брав, зв’язків з ОУН та УПА не підтримував».

По даній кримінальній справі проходило десятеро свідків – мешканців села Балучин. Їхні покази майже тотожні й начебто писані під копірку. В загальному зводяться вони до того, що Є. Костишин походить із священичної родини, навчався у Римі в духовній академії, знав кілька європейських мов. За польської влади володів кільканадцятьма гектарами землі й використовував найману робочу силу. Після відступу радянської влади у 1941 році брав участь у мітингу, на котрому було проголошено Самостійну Україну. З 1943 року закликав українську молодь вступати до дивізії «Галичина». Рівно ж особисто знав митрополита Андрея Шептицького, до котрого часто їздив у Львів.

03 січня 1946 року Військовим трибуналом військ НКВД Львівської області (у складі головуючого капітана юстиції Кулагіна, ст. лейтенанта міліції Щокіна, лейтенанта міліції Філатова) засуджений до позбавлення волі у виправно-трудових таборах (ИТЛ) строком на 10 років, з ураженням в правах строком на пять років. Даний «приговор», як ідеться у його резолютивній частині, «окончательный и касационному обжалованию не подлежит».

Згідно із довідкою лікаря внутрішньої тюрми УНКГБ Львівської області при огляді засудженого у нього було виявлено «старческую дряхлось» й на тій підставі резюмовано, що він «годен к легкому физическому труду».

Якісь інші матеріали про подальшу долю Є. Костишина у даній справі відсутні, крім «заключения» прокуратури Львівської області про реабілітацію від 1993 року.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");