100 років тому, 26 серпня 1920 року в селі Медвин на Київщині (нині Богуславський район Київської області) повсталі проти більшовицького свавілля селяни проголосили Медвинську республіку. Про це йдеться на Facebook УІНП. Центр.
Більшовики захопили Медвин навесні 1919 року. Обурені селяни на яких було накладено продрозкладку (система примусового вилучення у селян продуктів харчування) почали чинити опір та сформували озброєний загін, що налічував до тисячі чоловік. Вони захопили місто Богуслав і утримували більше місяця. Врешті, повстання придушили. Однак нова навала більшовиків, зухвала поведінка продзагонівців, фантастичні норми продовольчого податку і масова мобілізація в Червону армію знову сколихнули селян.
Потужне антибільшовицьке повстання почалося в ніч на 26 серпня 1920 року, коли під час загальних зборів селян був заарештований совєтський актив. Очолив повстання Хома Лебідь (Сидоренко), начальником штабу був Микола Василенко. Селяни проголосили Медвинську республіку та майже місяць вели боротьбу.
Більшовики побоюючись, що повстання пошириться на інші села, чи не щодня наступали на село із кулеметами. Під час такого протистояння було спалено Успенську церкву. 12 вересня 1920 року більшовики оточили і підпалили Медвин.
Полум’я знищило біля 600 хат (третина села). Було накладено жорстоку контрибуцію: 50 коней, 150 корів, 300 овець тощо. Учасників повстання, які не відійшли в ліси, вивозили до Сміли й розстрілювали. У самому селі залишилися військова частина на утриманні населення.
13 жовтня каральний загін кінноти Семена Будьонного захопив у Медвині 80 заручників (молоді чоловіки до 30 років) і порубав їх біля урочища Ковтунів лісок.
Повстанський загін, очолюваний Дмитром Цвітковським діяв аж до літа 1921 року. Припинивши боротьбу, повірили обіцянкам совєтської влади про амністію, однак майже всі були розстріляні. У майбутньому, чекісти ще два десятиліття вишукували і ліквідовували всіх причетних до Медвинського повстання.
Учасник повстання Іван Дубинець, який в еміграції написав книгу спогадів «Горить Медвин», свідчив: «Населення Медвина, що стихійно підтримало повстання, зазнало надзвичайних жертв, але ніколи не було в нього каяття чи нарікання за цю акцію проти більшовиків. Тільки тепер селяни зрозуміли свою помилку: треба було не Медвин збройно боронити, а свою державу українську, і своїх синів віддавати в жертву не на полях бою за Медвин, а на загальних фронтах української армії на чолі із Симоном Петлюрою за Україну».
За матеріалами «Історичного календаря» Українського інституту національної пам’яті
