Організація спершу виникла у Києві в період УНР - 18 квітня 1918-ого. Товариство допомагало біженцям, військовополоненим, інвалідам, дітям-сиротам. По всій Україні налічувалось понад 10 шпиталів ЧХ різного спрямування (хірургічні, протиемідемічні).
У міжвоєнний період за ініціативи активістів товариства були збудовані громадські пральні та лазні, фельдшерсько-акушерські пункти, аптеки та магазини санітарної гігієни.
Однак з приходом більшовиків діяльність організації було взято під жорсткий контроль, зокрема, у роки Голодомору 1932-33 Москва заборонила Червоному хресту УРСР приймати пайки чи будь-яку допомогу з-за кордону.
Натомість у Галичині організація з‘явилася у липні 1941-ого у Львові, варто зазначити - без згоди німецької окупаційної влади.
Її очолив пластун Леонід Курчаба, але вже через місяць його арештувало гестапо (помер від тифу у в’язниці Монтелюпіх у Кракові). Після нього товариство очолювали лікарі Галина Біленька-Врецьона, потім доктор Тома Воробець, який регулярно отримував погрози від гестапівців, оскільки тримав постійні зв’язки і допомагав лікaми й іншими засобами юдейським лікарям у львівському ґетто.
Німці заборонили український Червоний хрест у серпні 1942-ого, розглядаючи його як національну організацію, після чого товариство почало діяти при УПА. Його очолила Катерина Зарицька, котра організувала цілу медично-санітарну службу у підпіллі.
Медична мережа обслуговувала не лише повстанців, а й цивільне населення, що було надзвичайно необхідним в умовах війни і відсутності системи охорони здоров’я узагалі. Зарицька організувала підготовку персоналу - лікарів, медсестер, санітарів і санітарок для УПА, дбала про постачання повстанців медикаментами, просвітлювала повстанців щодо санітарно-гігієнічної профілактики, застереження перед хімічно-бактеріологічною зброєю.
УЧХ як медична служба УПА складався із двох частин - військової та територіальної і з чотирьох головних відділів. Перший - медично-санітарний відділ, займався організацією невеличких лікарень «шпитальок», бункерів, перев'язувальних пунктів, забезпечував медичним персоналом, опікувався пораненими і хворими.
Другий - фармацевтичний відділ, займався заготівлею медичних препаратів, шляхом закупу чи наскоків на військові аптеки і розподілом цих ліків по лікарнях і медичних пунктах. Цей відділ займався ще й виготовленням ліків з різного зілля, яке збирали жінки і діти і займався їх магазинуванням.
Третій відділ - харитативний (суспільної опіки) займався опікою над родинами членів ОУН, УПА, заарештованих чи засуджених, і над дітьми-сиротами. Четвертий відділ - господарський, організовував вишколи медиків, переважно лікарів, бо їх катастрофічно не вистачало. На місцях лікарі вже самостійно проводили вишколи санітарок чи медсестер, яких пізніше розподіляли по окремих відділах УПА.
Всього в УЧХ налічувалось лише лікарів понад 100. Їхню роботу сильно ускладнювало те, що не було можливості евакуації хворих. Перед пораненими були закриті державні лікарні та їх операційні. Хірургічні операції проводили в селянських хатах, в лісових підземних криївках, на полянах, часто в антисанітарних умовах, без відповідного освітлення.
Міжнародний Червоний хрест знав про діяльність українського товариства, однак не визнавав її.
Проект Локальна Історія.
