12 січня 1975 у м. Куфштайн, Австрія помер Роман Іванович Дашкевич — галицький український політичний і військовий діяч, полковник армії УНР (генерал-хорунжий в еміграції), правник, один із засновників української артилерії.
Народився 6 грудня 1892 року в с. Тустановичі (тепер в складі м. Борислав) Львівської області в родині священика — о. Івана Дашкевича. Закінчив Перемишильську гімназію, в 1911-14 роках навчався на юридичному факультеті Львівського університету.
Працюючи з осені 1917 р. у Галицько-Буковинському Комітеті спільно з Євгеном Коновальцем, Іваном Чмолою, Г.Лисенком, Федором Черником та іншими розгорнув активну діяльність по створенню Галицько-буковинського куреня січових стрільців. 18-19 грудня 1917 року відібрав у Дарницькому таборі військовополонених 22 добровольці, поклав початок формуванню стрілецької частини.
У січні 1918 року обраний до складу Стрілецької Ради, з кінця лютою 1918 року призначений командиром 1-ї гарматної батареї Куреня Січових Стрільців при Січовому полку військ Центральної Ради. Січень-лютий 1918 року батарея Романа Дашкевича брала участь в запеклих боях з більшовицькими частинами, які рвалися до Києва, в березні 1918 р. — у визволенні міста з-під більшовицької окупації.
В студентські роки брав активну участь в українському національно-визвольному русі Галичини; член управи Української Академічної Громади, Українського Студентського Союзу. До першої світової війни — організатор «Січей», з 1912 року — Кошовий повітової «Січі» Українських Січових Стрільців у Львові. На початку Першої світової війни мобілізований до австрійської армії, не мав змоги вступити до Легіону Українських Січових Стрільців.
З 1914 року старшина артилерії австро-угорської армії; у 1915 році потрапив у російський полон, інтернований на Забайкаллі. Після Лютневої революції 1917 року в Росії Роман Дашкевич навесні втік з табору військовополонених, пробрався у Київ. Після встановлення в Україні влади гетьмана Павла Скоропадського і роззброєння німецьким командуванням (30.04.1918 р.) Куреня очолював 4-ту батарею Запорізького Корпусу, який займав позиції на схід від Олександрівська (тепер Запоріжжя).
З вересня 1918 року знову командував новосформованою батареєю Січових Стрільців; частина під командуванням Дашкевича відіграла вирішальну роль у перемозі республіканських військ у Мотовилівському бою 1918 року. Січень-грудень 1919 року — командир гарматної бригади Січових Стрільців Дієвої армії УНР, яка брала участь у всіх бойових операціях Армії УНР цього періоду. Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917–1921 років тимчасово перебував на еміґрації (в Чехословаччині та Австрії).
З 1920 року повернувся до Львова. Закінчивши навчання у Львівському університеті, здав правничі і адвокатські іспити, здобув ступінь доктора права, згодом відкрив адвокатську контору. У 1920 році одружився з Оленою Степанів (воювала в лавах УСС).
У 1920-30-х роках працював адвокатом. 1921-22 рр. відновив діяльність спортивно-протипожежних товариств «Січ» у Львові. Заборона польською владою діяльности цих організацій у 1924 році змусила Дашкевича шукати нові організаційні форми патріотичного виховання молоді. У 1925 році Роман Дашкевич організовує товариства «Луг», які нараховували в 1930-х роках у Галичині понад сто осередків і бл. 50 тис. членів.
У 1922-33 редагував часопис «Січові Вісти», а в 1933-39 — «Вісті з Лугу». 18 жовтня 1938 у Тернополі відбулось розширене засідання чільних діячів товариства «Великого Лугу» під його керівництвом. Під час другої світової війни з 1943 року жив у Куфштайні (Австрія).
В післявоєнний час викладав історію України у школі табору біженців. В цей період активно займається літературною і дослідницькою діяльністю. Автор книги «Артилерія Січових Стрільців у боротьбі за Золоті Київські Ворота» (Нью-Йорк, 1965 р.), численних історичних довідок, споминів.
Останки генерала артилерії УНР привезли на батьківщину з австрійського містечка Куфштайн через 33 роки після його смерти. 15 червня 2008 року в соборі Святого Юра у центрі Львова сотні львів'ян прощалися з прахом генерал-хорунжого УНР Романа Дашкевича; генерал-хорунжого було перепоховано на Личаківському кладовищі на полі почесних поховань.
