28 грудня 1886 року – у селі Трипілля на Київщині народився Данило Терпило (отаман Зелений).
Походив із незаможної селянської родини, закінчив два класи церковно-приходської школи. Читання забороненої революційної літератури обернулося для Данила 4-річним засланням до Архангельська. Опісля – опинився на фронтах Першої світової війни, звідки повернувся офіцером-прапорщиком.
Перший повстанський загін із земляків-трипільців Зелений створив восени 1918-го для боротьби із владою гетьмана Павла Скоропадського. Непримиренним противником Скоропадського отаман став тому, що за Гетьманщини землю знову повертали поміщикам.
Із часом загонам Зеленого вдалося повалити гетьманську владу у його рідному Трипіллі. Бажаючих приєднатися до повстанців ставало все більше. Таким чином із загонів під командуванням Зеленого були створені 1-ша й 2-га Дніпровські дивізії, які увійшли до складу Осадчого корпусу Директорії на чолі з командиром Січових стрільців, полковником Євгеном Коновальцем. Дивізії Зеленого мали долучитися до остаточного повалення влади Павла Скоропадського й справді відіграли визначальну роль у захопленні Києва.
Але своїми зовнішніми атрибутами дніпровці суттєво відрізнялися від інших українських підрозділів, що підтримали Директорію. Замість жовто-блакитних прапорів над ними майоріли червоні стяги з надписами «Вся влада Радам» і «Вся влада робітникам і селянам!», а на повстанських шапках та кашкетах красувалися, поруч з тризубами, також і червоні стрічки.
Політичні погляди козаків Зеленого й самого отамана спровокували протиріччя, непорозуміння, а згодом і протистояння між ним і Симоном Петлюрою. Загони Зеленого продовжували утримувати своєрідну автономію у Трипіллі-Обухові й навіть завдавали ударів по Армії УНР.
Втім прихильником радянської влади Данило Зелений був до початку справжнього приходу більшовиків на Київщину. Вже на початку 1919-го розпочинається його боротьба проти більшовицьокого режиму, яка тривала півроку. У цій боротьбі зеленівці повернулися до союзу із Симоном Петлюрою.
Отаман Данило Зелений загинув під Каневом. Був листопад 1919 року. Зеленівці вели боротьбу з новим ворогом – білогвардійцями Денікіна. Ворожа куля влучила в Зеленого під час відпочинку. Ймовірно, фатальний постріл у селянського ватажка зробив білогвардійський агент у зеленівських лавах. Через кілька днів поранений отаман помер. Похований у рідному Трипіллі.
Український інститут національної пам’яті
