Гаврилко Михайло Омелянович (5.09.1882, Козацькі Хутори поблизу с. Рунівщина Полтавської губ., нині Полтавський р-н Полтавської обл. – осінь 1920, Полтава). Громадський і військовий діяч, скульптор, поет; член стрілецької мобілізаційної комісії у Львові (1914), командант саперного відділу (1915), командант Ковельського і Луцького комісаріатів УСС, начальник команди зв’язку 3-го полку 1-ї козацько-стрілецької (Сірої) дивізії (1918), начальник штабу Сірої дивізії (кін. 1918), повстанський отаман (осінь 1920); військове звання – чотар УСС, хорунжий Армії УНР
Народився у старокозацькій родині. Учасник революційного підпілля. Член РУП та УСДРП. Після закінчення 1904 року Миргородської художньо-промислової школи (викладач Опанас Сластьон) навчався у Санкт-Петербурзькому училищі технічного малювання (1904, 1905).
Від 1907 р. за фінансової підтримки НТШ здобув освіту у Краківській академії мистецтв, яку закінчив 1912 року (майстерня К. Ляшки). Стажувався у скульптора Е. Бурделя (Париж). У творчості основна тема – Шевченкіана.
Учасник чотирьох конкурсів на проект пам’ятника Тарасові Шевченку для Києва.
Разом з Володимиром Старосольським, Іваном Чмолою і Оленою Степанів входив до складу комітету, який очолив об’єднані в березні 1914 р. січові товариства. Належав до СВУ (1914). Вступив до 1-ї сотні УСС. На початку війни – відпоручник СВУ в таборах для російських полонених – вояків-українців (зокрема у Фрайштадтському таборі). У травні 1915 р. відійшов на фронт. Брав участь у боях під Болеховом, Вікторовом, Галичем, Настасовом, над Золотою Липою і Стрипою. Активний член “Пресової кватири” УСС.
Спорудив погруддя Маркіяна Шашкевича, Юрія Федьковича, Тараса Шевченка, Івана Франка, Омеляна Гаврилка, чимало медальйонів, зокрема із зображенням князя Святослава і рельєф-медальйон і бюст Тараса Шевченка для Полтавського театру (1920), а ще різноманітних композицій, а саме: “Сироти”, “Козак і дівчина”, “Ганнуся”, “Жіновичй портрет”, “Бандурист”, “Козак на коні”, “Воля” та інших. 1909 року у Кракові видав поетичну збірку “На румовищах”.
Окремі його роботи зберігаються в Миргородському краєзнавчому музеї, Одеському історико-краєзнавчому музеї та у Болехівському музеї ім. Романа Скворія.
Микола Бутович писав про М. Гаврилка: “...Запальний, великий патріот хорунжий-романтик Михайло Гаврилко... Він також був у партизанці, а загинув у печі локомотиви, куди його вкинули большевики живим і він там згорів”.
У Болехові одна з вулиць названа на честь Михайла Гаврилка, а в центрі міста 7 вересня 2014 р. споруджено пам’ятник Михайлові Гаврилку. Іменем Михайла Гаврилка названі вулиці й в інших українських містах.
Роман Коваль (м. Київ)
