5 грудня 1878 року в містечку Білопілля на Сумщині народився Олександр Олесь (Олександр Іванович Кандиба), український письменник, поет, драматург.
Майбутній майстер інтимно-особистісної та громадянської лірики починав із випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», де й побачили світ його перші вірші.
У 1903-му на відкритті пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві зустрівся з такими метрами, як Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Володимир Самійленко, що справило визначальний вплив на долю майбутнього поета.
Став писати українською, а його поезії наповнюються любов’ю до рідної землі. Перша збірка – «З журбою радість обнялась» – побачила світ у 1907-му і принесла славу молодому поетові.
В обіймах з радістю журба,
Одна летить, друга спиня…
І йде між ними боротьба,
І дужчий хто – не знаю я…
«Весною дише від цих віршів …, – ділився враженнями про збірку Іван Франко. – Майже кожний його віршик так і проситься під ноти, має в собі мелодію».
При цьому через брак коштів не зміг закінчити навчання в агрономічному відділенні Київського політехнічного інституту. Пізніше вступив до Харківського ветеринарного інституту і заробляв на життя працею на скотобойні.
Палко вітав початок національно-визвольних змагань українського народу в 1917-му. Однак ріки марно пролитої крові викликали зневіру. Він ніби звертається до Тараса Шевченка:
Чому тепер тебе немає,
В ці дні безладдя і негод,
Коли над кручами блукає
Війною змучений народ.
1919-му, після більшовицької окупації України, опинився в еміграції. Мешкав у Будапешті, Відні, Берліні, Празі, однак постійно тужив за Україною, марив ріднею землею і все сподівався на повернення.
На чужині оспівував історичне минуле українського народу, захоплювався мудрістю князів Київської Русі, їх хоробрістю і мужністю, любов’ю до рідної землі. Багато творів присвятив дітям.
Помер 22 липня 1944-го у Празі, незабаром по тому, як дізнався про смерть сина Олега Ольжича.
Підготував Сергій Горобець, УІНП.
