Слухай онлайн
Історія

370 років тому Богдана Хмельницького обрали гетьманом України

У 1647 році Богдан Хмельницький прибув на Микитинську Січ. Його тримали ув’язненим у селі Бужині Чигиринського повіту Київського воєводства. За наказом коронного гетьмана Потоцького Хмельницького мали стратити за бунт проти польського уряду. Але йому вдалося втекти з в’язниці.

Козацький літописець Самійло Величко писав: «…За давнім запорозьким звичаєм, ударили з трьох найбільших гармат, а переночувавши, удосвіта знову стріляли з гармат. Коли розвиднилося, до Січі зібралася вже значна частина війська понад 30 тис. Коли вдарили на раду, то побачили, що для такої кількості війська січовий майдан затісний. Тому кошовий з Хмельницьким і військом змушені були вийти за фортецю».

Кошовий був за Хмельницького. Розповів про образи, яких зазнають русини від поляків і оголосив, що Хмельницький їздив до Криму і хан обіцяв надати допомогу. А Орда Тугай-бея стоїть коло Січі. “Слава і честь Хмельницькому! − вигукнуло зібрання − нехай він буде нашим гетьманом!“ Тоді кошовий послав писаря до скарбниці принести клейноди: королівську хоругву, бунчук із позолоченою кулею, булаву, військову печатку. Старшини вручили Хмельницькому ті знаки і визнали його гетьманом Війська Запорізького. Після цього частина війська розійшлася по куренях, інша з гетьманом і кошовим − пішла до церкви.

Обрання Хмельницького гетьманом відбулося на території Микитинської Січі 19 квітня (29 квітня за новим стилем)1648 року. Цю подію зобразив нікопольський художник К. Є. Орлов на картині «Вибори Богдана Хмельницького гетьманом України на Микитинській Січі».

Як було...

З 1646 р. у Б.Хмельницького надзвичайно загострилися стосунки з чигиринським старостою О.Конєцпольським та його підстаростою І.Чаплинським, які прагнули відібрати у нього хутір Суботів, що давав значний прибуток родині сотника. А приводом було те, що Хмельницький не мав офіційних документів на цей хутір, крім королівського підтвердження. Він володів Суботовим, як спадщиною після батька.

Рятуючись від вірної смерті, у грудні 1647 р. разом із своїм сином Тимошем та кількома козаками-сподвижниками Б.Хмельницький  тікає на Запоріжжя, на острів Бучки, а потім на острів Томаківку. Сюди  тікали всі незадоволені польською владою. Звідси, зі споконвічної праматері земель козацьких. Хмельницький продовжує готуватися до повстання проти польсько-шляхетського гніту.

Очолити народні маси в тогочасних умовах України могло тільки Запорозьке військо, бо на нього покладав всі свої надії український народ.

Козацтво мало великий вплив на народні маси завдяки своїм ідеям «вольностей», ці «вольності» ставали гаслами селянських повстань. Крім цього, це була військова база, на якій можна було організувати збройну боротьбу проти шляхетської Польщі.

А становище Запорозького Війська було таким нестерпним, що навіть заможне козацтво, в тому числі і козацька старшина, вважали надалі життя в таких умовах неможливим.

Але Військо Запорозьке наперекір усім заходам польського уряду, не бажало  поховати навіки свою славу, й тільки чекало випадку, щоб поквитатися зі своїм ворогом за всі завданні  ним кривди. Це й сталося 1648 р., коли на Запорожжя прибув Б.Хмельницький.

Організацією повстання проти польської шляхти в Україні разом з Б.Хмельницьким займалися і кращі представники козацької старшини, люди досвідчені у військовій справі, які користувалися авторитетом серед козаків. Це були сотники Ф.Вешняк і К.Бурляй, полковник Максим Кривоніс, І.Ганжа, Ф.Джалалій.

У своїх гаслах козаки на перше місце ставили збереження козацьких вольностей, тобто ліквідувати Ординацію 1638 р. і відновити давні права Запорозького Війська – самим обирати гетьмана і полковників, збільшити реєстр війська до 12 тис. чоловік, вільно плавати по Чорному морю.

Але то були лише мінімальні вимоги. Козацтво ставило собі за мету одержати цілковиту владу на власній території.

Запорожці під керівництвом Б.Хмельницького зайняли і укріпили Томаківку. До донських козаків відправили посланців з проханням допомогти в боротьбі проти поляків. Одночасно козаки заходились здійснювати план по залученню кримських татар у війну проти Польщі. 

31 січня 1648 р. повстанці рушили на Микитинську Січ (Територія сучасного Нікополя).

На Микитинскій Січі у той час стояла польська залога (300 козаків) – черкаський полк реєстрових козаків та частина найманих польських жовнірів. Полковник-шляхтич Гурський. – розуміючи безвихідь свого становища, втік із своїми драгунами до Крилова (це було місто-фортеця на Дніпрі), а черкаські козаки здалися без бою і передали Б.Хмельницькому Січ із запасами харчів. На допомогу Гурському прийшов чигиринський полковник Кричевський зі своїм полком, але Хмельницький розгромив його, а реєстрові козаки його полку приєдналися до повстанців.

З Микитинської Січі Б.Хмельницький звернувся з універсалами до українського народу, закликаючи його повстати проти чужоземних гнобителів.

«Ніколи ви не одержите перемоги над поляками,  якщо зараз не скинете ярма урядників і не здобудете волю, ту волю, яку батьки наші купили своєю кров’ю,»- говорилось в одному з універсалів. Він закликав народ іти на Запорожжя – «в недоступні місця Дніпровського низу» і закінчував  словами: «Було б дуже добре, якби на поляків вдарили негайно, зразу і всюди козаки і селяни.»

Звістка про події на Запорожжі швидко ширилась по всій Україні. Польська влада почала вживати негайні заходи, зокрема розпорядилась «не пропускати туди жодного українця».

Але, незважаючи на всі вжиті заходи, до Січі гуртом і поодинці йшли козаки, селяни, міщани. Сюди ж ішла патріотично настроєна українська шляхта. Вже наприкінці лютого, як це видно із слів сучасника, в Січі та її околицях зібралось приблизно 5 тис. чоловік.

Увесь цей час на Запорожжі тривали енергійні приготування. Козаки укріпляли Січ на випадок раптового нападу ворогів.

Невдовзі поновились переговори з Кримом. Цього разу до Бахчисараю подався сам Б.Хмельницький із сином Тимошем і ще двома козацькими посланцями.

Спочатку татари запідозрили Богдана в підступності і вважали його за розвідника,  але Хмельницький примусив їх вислухати його, поцілував шаблю хана й присягнувся, що за неправду відповідає своєю головою (Хмельницький добре знався на звичаях татар і розмовляв з ними татарською мовою). Перекопський мурза Тугай-Бей дав Хмельницькому 4 тисячі вершників, бо запорожці не мали кінноти.

Проте хан Іслам-Гірей ІІІ поставив умову залишити в заручниках сина Б.Хмельницького Тимоша.

Богдан розумів, що союз з кримськими татарами викличе у частини козацтва негативну реакцію,  а поляки використають цей шанс у своїй агітацій проти нього. Передбачав гетьман і те, що татари не обмежаться військовою здобиччю і почнуть руйнувати Україну. Але Б.Хмельницький вмів приносити жертви в імя досягнення великої мети.

Союз з кримським ханом був потрібний не лише для одержання військової допомоги, а й для того, щоб уникнути від татар зрадницького удару в спину в рішучий час повстання.

На час повернення Б.Хмельницького кошовий отаман Микитинської Січі кинув заклик прибути на коло всім козакам для розв’язання надто важливої справи.

18 квітня Б.Хмельницький повернувся на Микитинську Січ. Його зустріли гарматною пальбою.

А наступного 19 квітня(29 квітня за новим стилем) 1648 року кошова старшина призначила у Січі Раду. Війська Запорозького зібралося так багато, що січовий майдан виявився замалим. Тоді кошовий отаман Микитинської Січі вийшов за Січову фортецю та запропонував розташуватися на вільному просторі.

Б.Хмельницький у довгій і натхненній промові змалював тяжке становище України, поневоленої поляками,  та занепад православної віри, розповів про свою особисту кривду і нагадав про  кривди, яких зазнало козацтво. Запорожці одностайно висловились за війну проти панської Польщі і за негайний похід. Гетьманом козаки обрали Б.Хмельницького. У святковому оточені кошовий отаман Микитинської Січі передав новому гетьману військові клейноди – булаву,корогву, бунчук і військові литаври.

Козаки вишикувались в шеренги, тричі вистрілили з мушкетів. З січової фортеці вистрілили з усіх  гармат.

На Раді було вирішено відрядити в похід проти поляків разом з Б.Хмельницьким лише частину козацтва (як пише Самійло Величко – 8 тисяч). Решта залишилась у Січі для того, щоб при потребі йти за першим покликом на волость.

Повстання на Микитинській Січі було явищем видатного історичного значення. Воно започаткувало визвольну війну українського народу проти панської Польщі, а звільнення Запорозької Січі від польського гарнізону було першим стратегічним успіхом у національно-визвольній війні.

Варивода Любов Павлівна, завідувач відділу історії запорозького козацтва та історії нового часу краю.

Джерело: Нікопольський краєзнавчий музей

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...