Чому Бенкетна зала лондонського Уайтголу була важливою для Якова І Стюарта?
Про це йдеться у статті молодого історика та автора «Симболону» Іллі Левченка, яку опублікували на сторінці Центру середньовічних та ранньомодерних студій Symbolon у Facebook.
Переважну кількість архітектурних споруд тюдорівської епохи було втрачено внаслідок сумнозвісної пожежі 1698 р. Уцілів, однак, чи не найбільш незвичайний за стилістикою для англійської архітектури початку XVII ст. Бенкетний павільйон у Вайтголі. Він був збудований в дусі італійського палладіанства за проектом Іньїго Джонса (1573-1652). А розписи, виконані фламандським живописцем Пітером Паулем Рубенсом (1577-1640), є не лише витворами мистецтва, але й своєрідним маніфестом влади перших Стюартів.
Багато символів та образів, що традиційно репрезентували королівську владу доби Тюдорів використовували і ранні Стюарти: ідеться про ренесансний міф про троянське походження Тюдорів. Можливо, це пов’язане й з тим, що прославляти Якова як нащадка Брутта було легше, ніж як сина католички Марії Стюарт – ворога Англії, страченого Єлизаветою Тюдор. Лондон у цій міфології було перетворено на Новий Рим, що вітав коронованого імператора об’єднаної Британії, нащадка англійських правителів. Звернення до античної традиції у королівській репрезентації цього часу було традиційним. Наприклад, на одній із тріумфальних арок, що ними рухалася коронаційна процесія, був напис «Redeunt Saturnia Regna».
Яків І, на відміну від попередників, не належав до великих шанувальників живопису та не дуже полюбляв позувати, хоч за його часів придворний живопис продовжував активно розвиватися. Значну роль в цьому процесі відіграли нідерландські живописці Джон ді Крітц, Маркус Гірертс, Пол ван Сомер, Деніел Мітенс. Часто вони приїздили на запрошення англійської аристократії. Активізація «мандрів» нідерландських майстрів пов’язана з тим, що у середині ХVI ст. у Нідерландах посилились гоніння на підозрюваних у «єресі», тобто симпатії різним протестантським течіям, які перейшли у Вісімдесятилітню війну (1568 – 1648). Цей конфлікт спричинив до міграції купців, банкірів, художників – спершу до Північних Нідерландів, а потім і до Англії.
У 1620 році Пол ван Сомер створив традиційний офіційний портрет Якова І: із королівськими регаліями та відзнаками Ордену Підв’язки.
Наш інтерес привернуло, однак, те, що на картині Яків I стоїть біля вікна в палаці Вайтгол у Вестмінстері.
За вікном видно Бенкетний павільйон (Banqueting House), призначений для прийому послів, урочистих церемоній, бенкетів і придворних «масок». Будівля була зведена на місці старого єлизаветинського дерев'яного павільйону для прийомів, який згорів у січні 1619 року. Тоді пожежа знищила більшу частину Вайтголу. Зводили його за спеціальним замовленням короля та проектом придворного архітектора Іньїго Джонса (1573-1652). Бенкетний павільйон утілював для Іньїго Джонса уявлення про палац, побудованому в імперському римському стилі. Над високим цоколем будівлі піднімаються два поверхи. Центр фасаду виділений колонами іонічного ордера в нижньому ряду і коринфського у верхньому.
Жеремі Філе (Jérémy Filet) пропонує цікавий підхід до аналізу побудови Бенкетного залу, розглядаючи архітектуру в тісному зв’язку з розписами павільйону та тогочасними королівськими портретами загалом. Згаданий королівській портрет ван Сомера 1620 р. містить елемент добудованого Бенкетного залу, якого художник бачити не міг, адже будівництво завершили 1622 року. Яків І хотів побудувати зал в однорідному стилі, на що вказує один із його листів.
Окрім цього, на думку короля, внутрішнє оздоблення залу мало вказувати на мирну політику та силу влади. Філе припускає, що це пов’язано з послабленням концепту «божественного права королів», яке Яків І усіляко намагався підтримати. Divine Right of Kings – концепція, що склалася у середньовіччі, за якою монархія – інституція божественного походження. Як наслідок, не можна скасувати права успадкування, королі підвладні лише богові, а непокора королеві – гріх. 1598 р. Яків І у “The Trew Law of Free Monarchies” стверджував: королів називають богами, його призначив бог і підзвітний він лише богові.
Жеремі Філе вказує, що сам Яків І просив ван Сомера зобразити його так, аби було видно Бенкетну залу, указуючи на верховенство на силу влади, однак жодних вагомих аргументів чи джерел не наводить. Символічним є зображення ван Сомером колон замість пілястр на Бенкетному залі. На думку Філе, колони в епоху Ренесансу символізували королівську владу й утілювали зв’язок між горішнім (небесним) і долішнім (земним). Власне, два проекти залу Джонса відрізняються тим, що бокові пілястри було замінено колонами.
Перед нами, таким чином, рідкісний вияв візуалізації королівської влади, що проявився у взаємодії живопису та архітектури. А про Рубенсові розписи, замовлені вже Карлом І, – наступного разу.
Більш детально тут - Jérémy Filet, «Representations of Inigo Jones’s Banqueting House: Development of Sketches and Architectural Symbolism», XVII-XVIII, 72 | 2015, 173-196. URL: https://journals.openedition.org/1718/367
