Лісовий масив неподалік селища Биківня, нині – північно-східна околиця Києва, є найбільшим в Україні місцем масових поховань жертв комуністичних політичних репресій. За різними даними, свій останній спочинок тут знайшли від 15 до понад 100 тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних у позасудовому порядку органами НКВД у Києві.
Як свідчать архівні документи, Биківнянський ліс як об’єкт «спеціального призначення» – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР протягом 1937-1941 років. В архіві столичної міськради зберігається рішення президії Київської міської Ради трудящих від 20 березня 1937 року про виділення земельної ділянки для «спеціальних потреб» НКВД УРСР. Йдеться, про частину лісового масиву – площею 4,5 га в районі 19-20 кварталів Дарницького лісництва (дані польських військових топографів свідчать, що насправді розмір поховання – 5,3 га). Ця територія була обнесена високим зеленим парканом – 2-3 м. й перебувала під цілодобовою охороною співробітників НКВД.
Уночі до Биківнянського лісу звозили тіла замордованих в київських катівнях НВКД: Лук’янівської в’язниці; внутрішньої в’язниці НКВД по вулиці Короленка (тепер – Володимирська); Київського управління НКВД по вулиці Р.Люксембург (тепер – будівля Українського інституту національної пам’яті, вулиця Липська, 16), але найбільше – приміщення НКВД по вулиці Інститутській (нині – Жовтневий палац). Експерти, що досліджували останки жертв, свідчать про те, що більшість із них загинули від пострілу в потилицю або основу черепа. Тіла людей закопували разом із речами, документами, дрібними грошима, які були при них. Завжди в одязі і неодмінно засипались вапном.
Кількість похованих в Биківнянському лісі остаточно не встановлена, називаються цифри від 15 000 до понад 100 000 осіб. За даними Галузевого державного СБУ, встановлені прізвища 14 191 осіб, яким були винесені вироки в Києві і які захоронені в Биківні.
За іронією долі, злочин комуністів у Биківні був викритий за часів німецької окупації. У 1941 році німці, за участі представників Міжнародного комітету Червоного Хреста і місцевого населення, провели розкопки в Биківнянському лісі. Інформація про масові радянські поховання в Биківні з’явилася в пресі. Історик Юрій Шаповал стверджує, що німці навіть хотіли увічнити пам'ять жертв, але часу на встановлення пам’ятного знаку їм не вистачило.
У 1944, 1971 і 1987 роках в Биківні працювали три радянські спеціальні урядові комісії, кожна з яких приходила до однозначного висновку: в Биківнянському лісі покояться жертви саме нацистських окупантів. І тільки четверта офіційна комісія 1989 року визнала, що в Биківні поховані жертви сталінського режиму.
15 липня 1988-го у Биківні відбувся перший альтернативний мітинг. А вже 1994 року був заснований Биківнянський меморіальний комплекс жертвам комуністичного режиму, який тепер є Національним історико-меморіальним заповідником «Биківнянські могили». Указом Президента України Віктора Ющенка «Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Великого терору – масових політичних репресій 1937-1938 років» офіційно встановлено День пам’яті жертв політичних репресій, який щороку відзначається в третю неділю травня. В цей день до Биківнянських могил з’їжджаються сотні людей – родичі загиблих і колишні політв'язні, представники державної та міської влади, громадських організацій і релігійних кіл, звичайні українці, щоб поклонитися праху тисяч безвинно репресованих співвітчизників, помолитися за їхні душі, запалити свічку пам’яті.
Пам’ять про невинно убієнних має стати запорукою не повторення подібних злочинів у майбутньому!
Ілюстрації – це продовження серії спільного електронного інформаційного проєкту Національного історико-меморіального заповіднику «Биківнянські могили» та Українського інституту національної пам'яті під назвою «Биківнянська трагедія: імена з безіменних могил».
Дизайн – Ольга Озоліна.
Завантажити їх можна за посиланням.
Джерело: УІНП.
