90 років тому, 28-29 січня 1930 року у Києві в Софійському храмі на Надзвичайному Соборі УАПЦ під тиском більшовицьких органів влади підписано акт про «самоліквідацію» УАПЦ.
Офіційно Церкві інкримінували антирадянську діяльність та участь у сфальшованій чекістами Спілці визволення України, справжньою ж причиною стало те, що одним з головних завдань комуно-атеїстичної диктатури було знищення християнської віри, а тим більше такої, яка мала виразно національний (антимосковитський) характер.
Підготовка до ліквідації УАПЦ розпочалась з усунення від управління Митрополита В. Липківського на Всеукраїнському церковному соборі в 1927. Відтак у 1929 заарештовано велику кількість діячів УАПЦ і вже після цього інсценізовано Надзвичайний Собор. У березні-квітні в Харкові відбувся судовий процес СВУ на якому з 45 підсудних 20 виявилось із середовища автокефального духовенства. 9-12.12.1930 на другому Надзвичайному Соборі з близько 300 недорозгромлених автокефальних парафій відновлено діяльність структури під назвою «Українська Православна Церква», яку очолив митрополит Іван Павловський.
Проте після кількох років передишки вона також припинила існування. Ліквідація УПЦ розпочалась у травні 1936 з арештом Митрополита І. Павловського та інших єпископів. Заарештовували навіть колишніх священиків, які наприкінці 1920-х зреклися сану та стали цивільними людьми. До 1937 знищено всіх трьох українських митрополитів – В. Липківського, І. Павловського та М. Борецького і УАПЦ, як релігійна організація перестала існувати.
