Джеремі Стронґ – популярний англійський казкар, який цього року став почесним гостем ювілейного «Форуму видавців» у Львові. Загалом в Україні він вперше, але встиг полюбитися нашим маленьким читачам, отож, їхнє захоплення автором цілком виправдано можна назвати «стронгоманією».
У видавництві «Старого Лева» вже вийшло 9 його книжок, загальний тираж яких становить понад 90 тис. примірників, в перспективі, наприкінці цього або на початку наступного, – продовження серії про пригоди Ніколаса та його родини. Окрім цього, ведеться розмова про те, щоби Джеремі Стронґ написав щось спеціально для цього львівського видавництва.
Додамо, що 14 вересня в одній з львівських рестораційвідбувся прес-сніданок з відомим письменником. Казкар розповів свої книги, культуру дитячого читання у Великій Британії та поділився враженнями від зустрічей з українськими дітьми.
У Великій Британії теж є проблема з дитячим читанням, а читання дитині перед сном потроху перетворюється на архаїзм
У Великій Британії теж є проблема з дитячим читанням і найперше це стосується хлопчиків. Це частково пояснюється розвитком різноманітних електронних технологій та гаджетів, які займають більше дитячого часу. Іншою частиною проблеми є те, що суспільство змінилося – в багатьох родинах обоє батьків працюють, вони повертаються додому втомленіі не мають стільки часу для дітей. Тому вони здебільшого обирають простіший шлях, кажучи дітям, щоби ті подивилися телевізор або погралися електронними забавками.
І така важлива справа як читання дитині перед сном потроху перетворюється на архаїзм. А це одне з найважливішого, що є в дитинстві.
Для хлопчиків писати важче, вони перебірливіші, дівчатка читають все, що потрапить під руки
Найважче читання дається хлопчикам. Хлопчики дивляться на батьків, як на модель наслідування. Мене часто запрошують читати учням в школах. З однієї сторони це робиться звісно через мої книжки, з іншої – через те, що я чоловік, а те, що чоловік читає і пише книжки, хороший приклад наслідування.
Натомість дівчатка виявляються значно активнішими читачами ніж хлопці, й читатимуть буквально все, що знайдуть. Хлопчики зазвичай дуже примхливі та перебірливі, для них досить складно писати. Саме тому у книжках багато послуговуюсь гумором, бо саме він приваблює читачів хлопчиків. І це спрацьовує.
Водночас це діє на українських дітей. Так, під час зустрічі з малечою в Ашані, до мене підійшла одна мама і розповіла, що її донька зовсім не читала, але після моїх книжок вона захопилася читанням. Саме це мене надихає, надає певності, що я роблю добру справу.
Мої книжки розраховані і на хлопчиків, і на дівчаток, для цього створюю сильних персонажів і для тих, і для інших, щоби було рівноцінно цікаво читати всім.
Про львівських дітей: ніколи ще не мав такої жвавої публіки, британські діти більш стримані
У Львові влаштовувалися зустрічі з дітьми, я ще ніколи не мав такої публіки, яка так жваво на все реагує. Вони були в такому захваті, а мені, своєю чергою, було надзвичайно приємно бачити ці сяючі очі.
Британські малята більш стриманіші чи обережніші в поведінці ніж українські, зрештою, з дорослими таке само – люди тут більш відкриті, принаймні ті, які мені зустрічалися. Під час таких зустрічей в бібліотеках працівники переодягалися в персонажів моїх книжок та витворяли різні цікаві штуки. Це залишило незабутнє враження.
В арсеналі написаних книг вже сотня
Щойно написав свою соту книгу. Тому, говорячи про улюблених персонажів, вибирати таки є з чого. Мені дуже подобається пані Гармидер, це вчителька, яка довколо себе створює хаос, але це завжди виходить кумедно і по-доброму. Вона для мене особливо важлива, тому що цей персонаж оснований на реальній вчительці, з якою мені довелося працювати. Вона завжди робила щось божевільне і неймовірне, водночас була однією з найкращих вчителів, з якими доводилось працювати, а всі діти, які вступали до школи, хотіли навчатися в її класі.
Майжевсі книги, які я написав, розраховані на дітей від 7 до 11 років. Втім, отримую листи від 5-річних та 13-ти і 14-ти річних, тобто вони теж їх читають. Водночас серед усіх написаних історій є дві для підлітків. Писати їх не важче, ніж для дітей молодшого віку, просто довше.
Всвої історії включаю такі елементи гумору, які дорослі зрозуміють краще ніж діти, тому багато батьків та вчителів читають мої книги дітям вголос.
Читаючи книгу, хочемо знайти в ній щось таке, що би промовляло саме до нас. Іноді мені здається, що вчителі та батьки дуже обмежують своїх дітей. Не раз доводилося чути від них, мовляв, не читай цю книжку, бо для тебе вона надто легка. Тобто книжка може бути чудесною, але дитині не дозволяють її читати, іноді це траплялося й з моїми… Дорослі дозволяють собі читати те, що їм до душі, з дітьми має бути так само.
