17 грудня 1877 року народився Данило Щербаківський, етнограф, археолог, музейний діяч.
Походив із родини сільського священика. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, учень Володимира Антоновича.
Збирав вироби народної творчості для музеїв, провадив археологічні розкопки. З 1910-го і до кінця життя працював завідуючим відділом у Київському історичному музеї. Об’їздив всю Україну, збираючи вишивки, картини, ікони, килими, кераміку, писанки, збагачуючи музейну колекцію.
Під час Першої світової війни командував гарматною батареєю і забороняв обстрілювати стародавні церкви та дзвіниці Західної України. А ще фотографував архітектурні споруди, збирав ікони.
У 1917-му – один із ініціаторів створення Української академії мистецтв, її вчений секретар і почесний член. Під час Української революції 1917-1921 років рятував мистецькі твори із панських будинків, які повсюдно нищилися. Протистояв вивезенню з України золотих і срібних речей під час вилучення радянською владою церковних цінностей у 1922-му. А вивезені намагався повернути в українські музеї. Під час відрядження до Москви в 1923-му повернув понад 5000 речей. Зокрема, домігся повернення золотого хреста, подарованого Богданом Хмельницьким Києво-Печерській лаврі.Сучасники характеризували його як людину щиру, високої культури, безсрібника. В останні роки зазнав цькувань з боку колег по історичному музею (директора Андрія Винницького і бібліотекаря Антона Онищука), які в доносах приписували йому нищення музейної колекції.
6 червня 1927-го, на знак протесту проти переслідувань владою українських вчених-етнографів, покінчив життя самогубством, утопившись в Дніпрі під Києвом. Сергій Єфремов занотував у щоденнику: «Утопивсь уночі, близько мосту. Рибалки бачили, як він зайшов у воду, щось несучи перед себе (мабуть, прив’язав собі камінь, щоб не виплисти), потім дав нирка, ще раз виплив – і більше не показався».
У передсмертному листі вчений написав: «Я втомився. Залишити музей, якому віддав кращі роки свого життя, не маю сили. Боротися з кваліфікованою підлістю Онищука й Винницького не вмію».
Його поховали з почестями на території лаври. А вже під час процесу СВУ Данила Щербаківського згадували як ворога народу. За наказом Постишева в 1934-му його могилу зрівняли з землею (відновлена на початку 1990-х).
