3 березня 1888 року в селі Перешори на Одещині народився Левко Чикаленко – громадсько-політичний діяч, відомий представник Празької школи українських археологів, учень антрополога Федора Вовка.
Народився в сім’ї агронома, мецената Євгена Чикаленка. Освіту здобув в Лозанському університеті у Швейцарії. 1909-го запрошення Федора Вовка став його асистентом і продовжив навчання в Петербурзькому університеті.
Досліджував ранні культури кам’яного віку в Україні, вів розкопки палеолітичної стоянки поблизу с. Городок на Рівненщині, спільно з Вовком досліджував Мізинську стоянку на Чернігівщині. У роки Української революції 1917-1921 років входив до Української соціал-демократичної робітничої партії, був членом Української Центральної Ради. 1920-го емігрував до Польщі, де працював у Краківському університеті та музеях Польської академії знань.
1922-го Левко Чикаленко перебрався до Праги (Чехія). 1923-го тут захистив докторат з археології. Викладав у Празькому Високому Педагогічному інституті та Чеському Національному Музеї. Досліджував культуру моравської мальованої кераміки, з’ясовував її зв’язки з трипільською цивілізацією. 1926-го Чикаленко переїхав у Францію, опрацьовував трипільську кераміку з печери Вертеба.
Левко Чикаленкоочолив створений у Варшаві 1934-го Еміґраційний український комітет допомоги голодуючим в Україні. Структура діяла при Українському центральному комітеті, який гуртував петлюрівських еміґрантів у Польщі. Українські комітети допомоги з різних держав вирішили розробити книгу про Голодомор та його причини і перекласти її кількома європейськими мовами. Комітет у Варшаві подібне рішення прийняв ще в перші дні свого існування, проте проекту не виконано з огляду на «брак відповідної політичної кон’юнктури». Чикаленко у звіті, який отримала польська розвідка, спочатку відзначав, що попередній голод з 1921 р., який також приніс мільйонні людські втрати, був стихією, «незалежною від людської волі».
«Голод сьогоднішньої доби є результатом свідомої соціально-національної політики комуністичної московської партії в Україні і відповіддю на неї (політику – авт.) широких мас українського населення. При допомозі брутальної сили у сільських місцевостях забрано все, що планувалось забрати, не враховуючи наслідків цих кроків для населення України», – писав Л. Чикаленко.
Водночас він відзначав, що українська діаспора володіла вичерпною інформацією щодо страхіття, яке відбувалося в Україні.
Чикаленко у своєму звіті відзначав, що комітетові не вдалося залучити до співпраці більше польських громадян, як це зробили подібні структури в Болгарії, Англії, Чехословаччині та Франції. На його думку, така дійсність, була результатом політичної кон’юнктури, яка до моменту виготовлення рапорту не дозволяла публікувати в жодному польському виданні інформації про Голодомор. Л. Чикаленко повідомив, що в одній із редакцій довелося навіть почути, що голод – це казка, придумана в Берліні, і що польське суспільство має зовсім іншу думку щодо цього.
«Ведемо пропаганду серед еміграції у Польщі про встановлення одного дня у місяці, коли люди будуть роздумувати про Україну та добровільно дотримуватись посту, а заощаджені таким чином кошти передаватимуть світовим організаціям, які організовують допомогу нашій батьківщині», – такими словами завершив свій звіт д-р Л. Чикаленко.
Левко Чикаленко став дійсним членом Наукового Товариства ім.Т.Шевченка.
1943-го виїхав до Німеччини, а 1948-го – до США, де зайнявся розробкою теоретичних проблем первісного мистецтва.
Помер Левко Чикаленко у м. Нью-Йорк (США). Його прах за заповітом у 1998 р. перевезений в Україну і перепохований у с. Перешори.
