4 червня 1863 року у маєтку шляхетної польської родини в селі Шолудьках на березі Південного Бугу (нині — Немирівський район Вінницької області) народився Лешек Дезидерій Владислав Городецький, відомий архітектор творець Будинку з химерами, кераїмської кенаси (Будинок актора) та Миколаївського костелу (Будинок органної та камерної музики), Національного художнього музею України та інших неординарних споруд.
Дитинство Владислава пройшло в родинному маєтку Жабокричі, де у Городецьких був палац, цегельня, млин. Молодий шляхтич їздив у чотиримісній кареті з кучером, мав свого коня для верхової їзди, фортепіано віденської фабрики Зейтнера.
Однак, коли хлопчику було 10 років, батькові довелося все це продати за борги. Сім'я повернулася в скромніші Шолудьки, де й доростав Владислав.
Навчався у реальному училищі при лютеранському храмі Святого Павла в Одесі та на архітектурному відділенні Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі.
У 1889 році архітектор переселився до Києва. Одружився з Корнелією Марр, дочкою купця І гільдії, власника двох дріжджово-винокурних заводів на Куренівці. Цей шлюб був взаємовигідий: віддавши дочку за збіднілого шляхтича, Йосип Марр істотно підвищив її статус – Корнелія стала дворянкою (мрія більшості купецьких родин). А наречений дістав чималий посаг. До того ж статус зятя Марра дозволив Городецькому стати «своєю людиною» у вищих колах київських підприємців.
Його першими роботами тут стали дерев’яний стрілецький тир у садибі «Товариства розмноження мисливських і промислових тварин та правильного полювання поблизу» Лук`янівського цвинтаря та мармурова усипальниця баронів Штейнгелів на Аскольдовій могилі. Так почалася його тридцятирічна тріумфальна хода вулицями столиці.
Вулиця Миколаївська (тепер - Городецького). 1910-ті роки. Фото: oldcards.kiev.ua
Наприкінці ХІХ сторіччя Городецький заснував у Києві власну будівельну контору, яка за його проектами звела кілька будинків у чотирикутнику між Хрещатиком і вулицями Миколаївською (нині Городецького), Лютеранською та Банковою.
Серед них вирізнялася чотириповерхова будівля Російського страхового товариства на розі Прорізної та Хрещатика, увінчана баштою із шпилем (на жаль вона була, зруйнована вибухом 1941 року). Її перший поверх займали улюблена киянами кав’ярня-кондитерська «Жорж», фотосалон, хімчистка, ковбасний магазин Карла Бульйона та інші крамниці, які торгували ювелірними виробами, зброєю, годинниками, галантереєю, рамами, лампами, посудом і навіть корсетами.
І все ж, найбільшу славу йому приніс саме Дім з химерами, який одразу ж огорнув містичний ореол, багато в чому через екстравагантну особу його автора. Городецький придбав ділянку землі для будівництва прибуткового будинку в центрі столиці, але в досить незручному місці: з одного боку був досить крутий спуск. Друзі намагалися відмовити архітектора, запевняючи, що на таких кручах нічого, крім банальної коробки, збудувати не можна. І тоді Городецький побився об заклад з архітектором Олександром Кобєлєвим, який стверджував, що тільки божевільний може зважитися за такий короткий час тут щось побудувати. Коли ж у 1903 році відбулося відкриття будинку, Кобєлєв у присутності багатьох свідків зняв капелюха і поклонився автору.
Зведення Будинку з химерами, 1902 рік. Фото: scontent.fiev11-1.fna.fbcdn.ne
Городецького знав увесь Київ. Він одним з перших у Києві купив авто, фанатично любив полювати в джунглях Африки, дозволяв собі кататися з вітерцем по Хрещатику у відкритому кабріолеті з мавпочкою на плечі, дружив з Ігорем Сікорським, піднімався в небо з першими авіаторами на очах вражених глядачів чи якимось іншим чином епатував публіку. Власне, і будинок з химерами, в якому на першому поверсі оселився сам, він прикрасив своїми мисливськими трофеями: на стінах висіли композиції з мисливської зброї, а меблі і люстри були зроблені з рогів і шкір вбитих ним особисто тварин.
У квартирі Городецького було дві вітальні, робочий кабінет, їдальня, будуар, спальня, дитяча кімната, приміщення для кухні, кухарки, лакея. Завдяки розташуванню будинку на кількох рівнях (на бік Банкової виходять три поверхи, а на площу Франка – шість), сонце протягом дня заглядало в усі вікна, що приваблювало, однак фантастичні фігури на фасаді (робота італійського скульптора Еліо Сала) та голови вбитих звірів усередині відлякували.
Цікаво, що химери, яких на фасаді будинку досить багато, не вберегли господаря від злодіїв. 1908 року газета «Киевлянин» сповіщала: «24 серпня вранці в квартирі домовласника, архітектора Городецького по Банковій вулиці, № 10, виявлена крадіжка столового срібла і дорогоцінних речей на суму більш як 4000 рублів. Із їдальні зловмисники пройшли в передпокій, де зламали ящики від столу, з якого викрали до 10 штук різних золотих жетонів». Останні були неабиякою гордістю Городецького, який був дуже влучним стрільцем і завоював їх на різних європейських змаганнях.
Будинок з химерами є унікальною архітектурною памяткою столиці. Фото: 3varta.com.ua
Після Жовтневого перевороту 1917 року будинок націоналізували, всі квартири в ньому, і десятикімнатну на четвертому поверсі, і дев'ятикімнатну на п'ятому, перетворили на комуналки. У 1920-х роках тут був штаб військово-трудової лісозаготівельної дружини, пізніше — ветеринарне управління Київського військового округу. А 19 листопада 2004 року у відбудованому та відреставрованому будинку з химерами було відкрито музей сучасного мистецтва України.
Городецький також доклав своїх рук до створення костьолу святого Миколая (Будинок органної і камерної музики) на Великій Васильківській, караїмської кенаси на Ярославовому Валу (Будинок актора), будівлі Національного художнього музею на Грушевського.
У 1920 році, тікаючи від більшовиків, емігрував спочатку в Польщу, потім – на Схід. Наприкінці життя він збудував залізничний вокзал, палац для шаха в Тегерані, спроектував готель.
У Тегерані він і помер у 1930 році і був похований на місцевому римо-католицькому цвинтарі Долаб.
