Слухай онлайн
Історія

День в історії - народився диригент Олександр Кошиць

Концерт Хору в «Пляца де Торос» в Мехіко-Сіті, де встановлено світовий рекорд присутності 32 тис. глядачів, 26 грудня 1922 р.
Концерт Хору в «Пляца де Торос» в Мехіко-Сіті, де встановлено світовий рекорд присутності 32 тис. глядачів, 26 грудня 1922 р.
Олександр Кошиць (1875-1944). 1919. Фото: esu.com.ua.
Олександр Кошиць (1875-1944). 1919. Фото: esu.com.ua.
1/2
12 вересня 1875 року народився Олександр Кошиць, хоровий диригент, композитор та етнограф, який написав оркестрове аранжування пісні «Ще не вмерла Україна».

Рід Кошиців мав давнє шляхетське коріння, яке Олександр Кошиць пов’язував з нащадками Гедиміна та носіями гербу «Порай», хоча науковці дещо критично ставляться до даної версії. Достеменні відомості про рід Кошиців, які володіли маєтностями на території Київського та Мінського воєводств зустрічаються у 18 столітті. «Київські» Кошиці мали дворянську та священицьку гілки, представником останньої і був Олександр Кошиць.

Народився він на Канівщині, в багатодітній родині. Хоча своєю батьківщиною вважав село Тарасівці Звенигородського повіту, куди батька призначили священиком нової парафії. Освіту Олександр почав здобувати у Богуславській єпархіальній бурсі, а продовжив у Київській духовній семінарії, яку закінчив 1901-го року з вченим ступенем кандидата богослів’я. Попри отриману освіту, священиком не став, а подався вчителювати на Кубань, де заприятелював з Симоном Петлюрою (який упорядковував архів Кубанського козацтва).

За сприяння Миколи Лисенка, на Кубані Кошиць здійснював етнографічні експедиції по козацьких станицях (Переяславській, Уманській, Полтавській, Брюховецькій), записуючи від нащадків запорізьких козаків, депортованих з України, народні пісні. Зібраний матеріал з 500 пісень він упорядкував у десяти зошитах, які були представлені на етнографічній виставці Кубані та отримав за  роботу Золоту медаль. Згодом ці зошити були втрачені, відома доля лише двох, один з яких зберігався в архіві самого Кошиця у Вінніпезі.

 У 1904 році після повернення до Києва, Кошиць деякий час викладав в Учительській семінарії та Другій жіночій духовній школі. Тут він продовжив навчання у класі композиції в музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на запрошення якого одночасно викладав курс хорового співу. Далі відбулось стрімке становлення Кошиця як диригента та композитора.

Деякий час він був директором та диригентом товариства «Боян», у 1909 році його запросили керувати студентським хором Київського університету св. Володимира. Учасники цього хору 1916-го року вперше виконали неперевершений «Щедрик» у обробці Миколи Леонтовича.
Потому Кошиць викладав у консерваторії, здійснював обов’язки капельмейстера у театрі Миколи Садовського (який болісно сприйняв звістку про перехід Кошиця на роботу до оперного театру, що позначилось на їхніх стосунках), був диригентом Київської опери, а за доби УНР Центральної Ради очолював музичний відділ Генерального секретаріату освіти.

У січні 1919 року Голова Директорії Симон Петлюра зобов’язав Олександра Кошиця та Кирила Стеценка зорганізувати українську республіканську капелу та вирушити у світове турне з метою популяризації України.
Репертуар капели складався виключно із народних пісень в обробці Лисенка, Стеценка, Кошиця, Леонтовича. У «Спогадах» Кошиць описував як відбувались концерти в Парижі у 1919 році, де було чимало російських емігрантів, які псували афіші нецензурними написами та збирались освистати капелу, відтак навколо було чимало поліції. Та концерти без виключення в усіх містах пройшли з надзвичайним успіхом. Західноєвропейська преса із захопленням писала про тріумф українських музикантів. Протягом 1919 – 1921 років капела здійснила вдале турне країнами Європи, а у 1922 році перетнула Атлантику аби підкорити Америку. Вкрай небезпечним виявився цей переїзд, оскільки судно наштовхнулось на айсберг і ледь не затонуло. З успішними концертами гастролював Український Національний хор (таку назву отримала капела наприкінці 1920 року) США, Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Кубою. Лише в країнах Південної Америки Хор дав близько 900 концертів. Після цих гастролей Хор розпався.

Попри бажання Кошиця, повернутись в Україну капела не могла, оскільки радянська влада не давала дозволу. Відтак, диригент з 1926 року оселився у Нью-Йорку, де керував групою зведених українських хорів «Сімкою», намагався реалізувати себе в якості композитора. 1938-го року він узяв участь у зйомках кінострічки «Маруся», що відбувались у Нью - Джерсі. Також викладав у Колумбійському університеті, працював над «Спогадами» та впорядковував щоденник «З піснею через світ».

Після світового визнання цей період в житті Олександра Кошиця був складний. Він потерпав від бажання повернутись в Україну та власної нереалізованості і ображався на українську еміграцію, яка «…навіть не цікавилась чи я живий, і як живу… Навкруги мене пустиня і порятунку чекати нема звідки».

У 1941 році він переїхав до Вінніпегу на запрошення освітньої референтури УНО Канади керувати хором і викладати на диригентсько-вчительських курсах.

 Помер Олександр Кошиць 21 вересня 1944 року і похований в колумбарії цвинтаря «Глен-Іден» недалеко від Вінніпега, заповідаючи аби його прах був перенесений до України.

За матеріалами УІНП

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ
Загрузка...

");