28 лютого 1899 року у селі Борсуки на Тернопільщині народився Павло Шандрук – видатний український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР (генерал-полковник в еміграції), головнокомандувач Української Національної Армії
Закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут князя Безбородька (1911) і Олексіївське військове училище в Москві (1913). Учасник Першої світової війни, дослужився до чину штабс-капітана.
В армії УНР з 1917 по 1920; з квітня 1920 командир бригади Третьої Залізної Дивізії і генерал-хорунжий. З кінця 1920 в Польщі, один із засновників військового журналу «Табор». Був активним учасником руху визволення поневолених народів СРСР "Прометей" (рух заснований в Парижі в 1926 році, до складу увійшли представники Азербайджану, Донських козаків, Грузії, Ідель-Уралу, Інграм, Карелії, Комі, Криму, Кубані, Північного Кавказу, Туркестану і України; в Тбілісі є пам'ятник Прометею на честь руху).
У 1938 - контрактний майор польської армії, закінчив польську Академію Генерального штабу (Wyższa Szkoła Wojenna) у Варшаві. Під час бойових дій 1939 проти німецьких військ - полковник, командир 29-ї бригади Війська Польського. 23 вересня 1939 захоплений німцями в полон. Звільнений в січні 1940 року.
У березні 1945 у Веймарі (Німеччина) був створений Український Національний Комітет (УНК) "як єдиний представник українського народу" під головуванням генерал-хорунжого Павла Шандрука (заступники - професор Володимир Кубійович і адвокат з Харкова Олександр Семененко), з 22 лютого 1945 почалося формування Української Національної Армії (УНА), військові сили якої планувалося зосередити в Австрії. Передбачалося зібрати до складу цієї української визвольної армії всіх українців, що билися у складі німецьких збройних сил.
З 24 квітня 1945 Шандрук - командувач Української національної армії (Українська Національна Армія), сформованої Верховним Командуванням Вермахту на основі 14-ї дивізії СС «Галичина» (в УНА - 1-ша Українська дивізія) та Української визвольної армії (Українське Визвольне Військо) (в УНА - 2-а Українська дивізія). П.Шандрук був призначений командувачем УНА. Шандрук призначений за пропозицією Президента Української Народної Республіки Андрія Лівицького та інших провідних політичних діячів. До формування УНА було залучено полковника Петра Дяченка, який у той час командував третім українським пішим полком. 21 лютого він прибув до Берліна, разом зі своїм ад'ютантом В. Гладичем.
До кінця війни генерал Шандрук вивів дивізію зі східного фронту (Чехія) ще до капітуляції Німеччини і здався в Австрії американцям і англійцям 8 травня 1945.
Після війни був у полоні, зажадав особистої зустрічі з генералом Владиславом Андерсом, що знав його ще з воєнних дій в 1939 р, і, за клопотанням останнього, його солдати не потрапили в полон радянським військам, позаяк були оголошені польськими громадянами. Шандрук жив в еміграції у Німеччині, з 1949 в США. У 1965 нагороджений Андерсом (як главою польського уряду у вигнанні) польським орденом Virtuti Militari за героїзм під час військових дій 1939 Автор праць з військової історії. Був редактором збірки «Українсько-московська війна в 1920 р. в документах» (1933). Написав спогади з воєнної історії "Arms of Valor" (1959).
Помер 15 лютого 1979 р. у м. Трентон, поховано на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку, штат Нью-Джерсі, США
Андрій Безсмертний-Анзіміров
