Іван Михайлович Дзюба (26 липня 1931, с. Миколаївка Ольгінського (тепер — Волноваського району) Донецької області (тоді Сталінської) — український літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент радянських часів, Герой України, академік НАНУ, другий Міністр культури України (1992—1994), голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка (1999—2001)
Іван Дзюба народився в селянській сім'ї. У 1932 — родина, рятуючись від голоду, переїхала з села в сусіднє робітниче селище Новотроїцьке, але ненадовго. Потім вже на постійно — в Оленівські Кар'єри (тепер Докучаєвськ), де Іван Дзюба закінчив середню школу №1.
Згодом закінчив Донецький педагогічний інститут, аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Друкуватися почав з 1959 р. 1962 – звільнений з посади завідувача відділу критики журналу "Вітчизна" – "за ідеологічні помилки". А згодом і з роботи у видавництві"Молодь".
Ще одним рядком до присуду гонінь став несанкціонований вечір у Першотравневому парку Києва, проведений 31 липня 1963 і присвячений150-річчю з дня смерті Лесі Українки, в якому взяли участь І.Дзюба, Т.Цимбал, М.Коцюбинська, І.Драч, С.Тельнюк, М.Вінграновський, Ю.Назаренко, І.Жиленко.
У вересні 1965 року на прем'єрі фільму «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» (Київ) разом з Василем Стусом та В'ячеславомЧорноволом вийшов на сцену з першим у СРСР публічним протестом проти політики влади, оприлюднивши інформацію про таємні арешти української творчої інтелігенції.
У 1970-х роках був підданий гонінням за погляди, висловлені в окремих публікаціях. 1973 — Київський обласний суд засудив його до 5 років ув'язнення і 5 років заслання за «антирадянську» працю «Інтернаціоналізм чирусифікація?». Згодом звернувся до Президії Верховної Ради УРСР з проханням про помилування. Після "помилування" його не оголосили"тунеядцем" завдяки авіаконструктору Олегу Антонову, який знайшов вченому зі світовим ім’ям роботу коректора у багатотиражці на Київському авіазаводі.
Восени 1989 року був одним з співзасновиків Народного Руху України. В листопаді 1992 року став другим міністром культури вільної України. Один з учасників ініціативної групи "Першого грудня". Співголова Головної редакційної колеґії «Енциклопедії сучасної України». Головний редактор журналу «Сучасність» (1990-ті рр.), член редколегій наукових часописів «Київська старовина», «Слово і час», «Євроатлантика» та ін.
Довідка
Праця «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (Лондон, 1968; журнал «Вітчизна», 1990, №5-7) — про загрозливі проблеми національних відносин у соціалістичному суспільстві. Спеціальна комісія ЦК КПУ назвала цей твір «пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР».
Український центр міжнародного ПЕН-Клубу
