Цьогоріч минає 110 років з дня заснування Легіону Українських січових стрільців, а тому Гал-інфо продовжує цикл історичних публікацій.
“Найдорожчий мій Грицю! Незмірена радість огорнула мене, коли дістала я картку від тебе, мій дорогенький, за котру сердечно дякую і цілую в писко. Приїзди сейчас, бо я дуже нетерпеливо чекаю на Тебе, дорогенький”, – такими словами розпочинається одна з листівок, яку написали вояку січового стрілецтва у 1914 році.
“Найдорожчий Тасю! Шо діє ся з тобою?! Бійся Бога, вже більше як місяць я не маю від тебе слова. Чи се направду тобі тяжко написати пару слів, а знаєш шо се значить для мене?!”, - читаємо на початку іншого аркуша. Непевно виведені літери на міцному папері поштової листівки промовляють до нас любов’ю.
“Живий”, “Все добре”, “Люблю”, “Скоро повернусь” – такі довгоочікувані повідомлення від військових стають надією для членів сімей Захисників та Захисниць. Водночас теплі слова близьких є для воїнів тим вогником надії, який їх мотивує та не дає опустити руки навіть у миті найзапеклішої боротьби. Вони містять у собі ті цілющі сенси, які наповнюють військових непохитною силою.
“Якщо хтось вважає, що тільки військовослужбовець йде на війну, це не так. На війні опиняється вся родина, бо вони так само переживають, турбуються, сумують”, – зазначав військовий психолог Сергій Березін в інтерв’ю для Радіо Свобода.
Сьогодні, аби подякувати кожному, хто тримає небо над Україною, ми публікуємо дописи у соціальних мережах, надсилаємо миттєві повідомлення у месенджері. У медіа щодня можна прочитати історії дружин, чоловіків, батьків, сестер чи братів, які розповідають про своїх рідних воїнів. Проте ще 110 років тому, аби отримати будь-яку звістку від військового, чи аби він отримав слова подяки, часто доводилось чекати не один місяць.
У листах січовим стрільцям писали про те, як ведуться справи вдома, у рідному селі чи містечку. Надсилали воякам листівки з картинами, часто патріотичного характеру та з етнічною символікою, а також власні фотографії.
“Чому Ти не прийдеш до нас вже раз на урльоп [відпустка, - ред.]? По правді Антоне, будь мудрий, проси о урльоп і приїзджай. Нам вже дуже скучилось за Тобою. Уважай, Антоне на ту фотографію, бо се остання, на котрій я фотографовалась в народнім строю. Знайомі українці дякують за пам’ять і реванжуючись здоровлять Тебе жиро”, - писала сестра Наталка своєму братові та надсилала власну світлину.
Листи до січових стрільців від родичів, друзів та інших Гал-інфо відшукало у Центральному державному історичному архіві України у м. Львів. Ознайомитись із ними детальніше можна на світлинах.
