В ніч з 3 на 4 вересня 1985 р. Василь Стус загинув в ув'язенні у таборі Кучино (Пермський край, Росія). Про це повідомив у Facebook керівник ГДА СБУ Андрій Когут.
"Стус В.С., будучи судимим 7 вересня 1972 року за проведення антирадянскої агітації і пропаганди на 5 років позбавлення волі і 3 роки заслання, не став на шлях виправдання. З березня 1977 року, знаходячись на засланні в сел. Матросово Тельківського району Магаданської області, а з серпня 1979 року мешкаючи в м.Києві, з метою підриву та ослаблення Радянської влади проводив агітацію і пропаганду шляхом систематичного поширення наклепницьких вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, виготовлення та розповсюдження літератури антирадянського та наклепницького змісту" — напишуть про особливу небезпечність Стуса в постанові про обрання запобіжного заходу.
"У пізньому радянському періоді відсутність масових репресій аж ніяк не означало власне відсутність репресій. Фактичне вбивство Стуса — черговий цьому доказ", - йдеться у повідомленні.
Довідка
Народився 6 січня 1938-го в селі Рахнівка на Вінниччині. Закінчив із червоним дипломом історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного університету (нині місто Донецьк). Працював учителем, став писати вірші. Літературний редактор газети “Соціалістичний Донбас”, аспірант Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії Наук УРСР у Києві.
4 вересня 1965-го, під час прем’єри фільму Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”, разом з Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом брав участь в акції протесту проти незаконних арештів українських інтелектуалів. За що був відрахований із аспірантури. Радянські видавництва відмовилися друкувати його поетичні збірки “Круговерть” і “Зимові дерева” (остання опублікована у самвидаві та в Бельгії).
Василь Стус у відкритих листах до влади критикував її за порушення прав людини. Заарештований 12 січня 1972-го і засуджений за “антирадянську агітацію й пропаганду” до 5 років позбавлення волі і трьох років заслання. Покарання відбував у таборах Мордовії, більшість написаних ним віршів вилучалися і знищувалися. 1977- го висланий у селище імені Матросова Магаданської області, де працював на золотокопальнях.
Повернувшись до Києва, відмовився від радянського громадянства (“Бути радянським громадянином – значить бути рабом”) і приєднався до Української Гельсінської групи захисту прав людини. Працював звичайним робітником на заводах. У травні 1980-го заарештований вдруге, визнаний “особливо небезпечним рецидивістом” і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Під час процесу відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, але суд не прийняв відвід.
Покарання відбував у таборі в Кучино. Від 1981-го не бачився з родиною. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями неодноразово оголошував голодування. Помер в ніч на 4 вересня 1985-го під час безстрокового сухого голодування.
Василь Стус похований на табірному цвинтарі, 1989-го перепохований на Байковому кладовищі.
Лауреат Державної премії ім. Тараса Шевченка (1990), Герой України (2005, посмертно).
“1980 рік ознаменувався в нашій країні багатьма несправедливими вироками та переслідуваннями правозахисників. Але навіть на цьому трагічному тлі вирок українському поетові Василю Стусу виділяється своєю не людяністю. Життя людини ламається без залишку – як розплата за елементарну порядність та нонконформізм, за вірність своїм переживанням, своєму “я”…”, – писав у зверненні до світової громадськості вчений і правозахисник Андрій Сахаров.
