Слухай онлайн
Історія

День в історії - 3 роки тому перестало битися серце Левка Лук'яненка

7 липня 2018 року у лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби помер Левко Лук'яненко - український політичний і громадський діяч, дисидент, Герой України, письменник, Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка 2016 року.

Про це пише Укрінформ.

Народився 24 серпня 1928 р. у селянській родині Грицька й Наталки Лук'яненків. Матір походила з козацького роду Скойбидо. Наприкінці 1944 року, коли юнаку минуло 16, його рекрутували в ряди Радянської армії (згодом у паспорті Л. Лук'яненка буде записано як рік його народження «1927»). Служив в Австрії, на Кавказі в м. Орджонікідзе, Нахічевань. У 1951—1953 вступив у комсомол і партію. 1953 вступив на юридичний факультет Московського університету. 1954 одружився. Вів активне громадське життя. До 1956 зрозумів, що обраний ним шлях помилковий, призупинив свою громадську діяльність і вирішив орієнтуватися на підпільну боротьбу.

У травні 1961 Львівський обласний суд засудив Лук'яненка до розстрілу за ст. 56 ч. 1 і 64 КК УРСР. Звинувачення було побудоване на першому проєкті програми УРСС. Винуватили в тому, що він «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Через 72 доби Верховний Суд замінив розстріл 15 роками позбавлення волі. Інші дістали строки від 10 до 15 років позбавлення волі. Це при тому, що статтями 17 і 125 радянської конституції відповідно було проголошено право виходу кожної союзної республіки з СРСР та свободу слова для кожного громадянина.

Кару відбував у Мордовській АРСР, з 1967 три роки у Владимирській тюрмі, потім знову в Мордовії. 1966 в Мордовські табори прибувала нова генерація політв'язнів — шістдесятників. Вони вели боротьбу з адміністрацією таборів за фактами грубого порушення законодавства і прав в'язнів. Дані про цю боротьбу ставали відомими світовій громадськості. Лук'яненко брав в цій боротьбі активну участь. Щоб посилити ізоляцію, 500 найактивніших політв'язнів перевели у Пермські табори. У 1974 за організацію страйку Чусовський районний суд засудив трьох ініціаторів, у тому числі Лук'яненка, до тюремного ув'язнення у Владимирській тюрмі.

9 листопада 1976, за пропозицією Миколи Руденка, увійшов до складу Української Гельсінкської групи (УГГ), підписував всі документи УГГ. Лук'яненко написав звернення до Белградської наради 35 країн з приводу дискримінації українців, зокрема, права на еміграцію. Виступив на захист художника П. Рубана, написав статтю «Зупиніть кривосуддя!». Радіо «Свобода» передало його нарис «Рік свободи».

12 грудня 1977 Лук'яненко заарештований. Розуміючи, що його чекає в майбутньому, оголосив голодування, відмовився давати показання, також відмовився від громадянства. 17—20 червня 1978 Лук'яненко засуджений Чернігівським обласним судом за ст. 62 ч. 2 КК УРСР до 10 років позбавлення волі і 5 років заслання та визнаний особливо небезпечним рецидивістом.

Карався в таборі особливо суворого режиму в селі Сосновка в Мордовській АРСР. Разом з іншими політв'язнями продовжив боротьбу, готував і передавав на Захід інформацію. У лютому 1980 всіх в'язнів особливого режиму, у тому числі Лук'яненка, перевели у спеціально збудовану тюрму в селі Кучино Пермської області, за 200 м від 36-ї зони.

13 грудня 1986 Лук'яненка з Кучино перевозять у Пермську пересильну тюрму, а звідти в Чернігівську, де з ним понад місяць «працював» слідчий КДБ. Повернули в Кучино. 8 грудня 1987 етапували на заслання в село Березівка Парабельського району Томської області.

У березні 1988 заочно обраний головою відновленої УГГ, яка від 7 липня діє як Українська Гельсінкська Спілка (УГС). 23 квітня 1988 запропонували виїхати за кордон, та він відмовився, бо бачив, що ситуація в країні швидко змінюється, вимальовується перспектива створення політичної партії. Указом ПВР від 30 листопада 1988 Левко Лук'яненко помилуваний, звільнений із заслання. На початку 1989 повертається до України.

У квітні 1990 на установчому з'їзді УГС обраний головою створеної на її базі Української республіканської партії. У березні обраний депутатом ВР України ХІІ(І) скликання від Залізничного в/о № 196, Івано-Франківська область. Був членом комісії з питань законодавства і законності, заступником голови Народної Ради. Левко Лук'яненко — автор Акта проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України.

У травні 1992 склав повноваження депутата і залишив посаду голови УРП у зв'язку з призначенням Надзвичайним і Повноважним послом України в Канаді. У листопаді 1993 через незгоду з політикою уряду України подав у відставку і повернувся в Україну.

7 липня 2018 року стало відомо, що Левко Лук'яненко потрапив до реанімації клінічної лікарні «Феофанія» з інсультом та запаленням легень. Пізніше того ж дня Левко Лук'яненко помер у лікарні «Феофанія» після тривалої хвороби спричиненої лейкозом, проблемами з тромбами та лейкоцитами, наслідками інсульту.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.
НА ГОЛОВНУ