2 червня 1652 року перемогою козацького війська під керівництвом Богдана Хмельницького над поляками завершилася битва під Батогом.
1—2 червня 1652-го на лівому березі Південного Бугу неподалік гори Батіг зійшлися українсько-татарське військо (30—35 тис.) під командуванням Богдана Хмельницького і польське військо (30 тис.) Мартина Калиновського.
2 червня відбулися вирішальні бої, в яких відзначилася козацька кіннота на чолі з Іваном Богуном. Вранці розпочався артилерійський та рушничний обстріл польського табору. Після цього в атаку пішли козаки. Серед шляхти розпочалася паніка. Проте німецькі найманці, що воювали в королівській армії, запекло захищалися. Але їх опір було зламано, козаки увірвалися до польського табору. Армія Речі Посполитої була розгромлена вщент, сам Калиновський загинув. Також загинули комендант німецької піхоти Сигізмунд Пшиємський, брат майбутнього короля Яна Собеського Марек. Польща втратила вбитими 8000 добірних вояків.
Батозьку битву її сучасники порівнювали з перемогою карфагенського полководця Ганнібала під Каннами 216-го року до н. е.
Переможна битва під Батогом викликала масове повстання козацької України проти шляхти. До початку липня на території України відновлюється козацький адміністративний устрій. Богдан Хмельницький знову відновив кордон по Дністру і Случі.
РЕАКЦІЯ
Відгомін козацької звитяги під Батогом
Із донесення шляхтича Длужевського на адресу польського короля Яна Казимира:
«...2 червня коло полудня нас атакував сам Хмельницький з такими великими силами, що ми не змогли протриматися й однієї години. Нас, оточених з усіх боків, орда рубала шаб-лями, а козаки так захопили табір, що наше військо було буквально стерте з лиця землі».
Із повідомлення козацької генеральної військової канцелярії на адресу московського воєводи в Путивлі Хилкова:
«Пан гетман з войсками Ляхов погромив и Калиновского забито и сына его, и все товариство войска кварцяного погинуло».
З універсалу Яна Казимира 2 червня 1652 року про скликання сейму у Варшаві 15 серпня:
«В той час як військо наше в Україні розгромлене, у якому багато рицарів загинули, з яких одні у битві, а інші – в неволю поганську (татарську) забрані; по цьому безліч хлопства та орд татарських зібрано від неприятельських сил, чим швидко і несподівано Річ Посполиту піддано небезпеці».
УІНП
