У центрі старовинного міста Дрогобич розташована міська Ратуша, зведення якої за проектом архітектора Мар'яна Нікодемовича відноситься до 1920 років. Споруда вирізняється високою вежею, що добре проглядається звідусіль у середмісті. Гал-інфо піднялось на верхівку Ратуші, аби показати Вам усю красу вечірнього міста.
Дрогобич - це місто засноване наприкінці XI століття. У 1340 році стало центром староства Перемишльської землі Руського воєводства Королівства Польського, згодом — Речі Посполитої Обох Народів. З ХV століття місто розвивалося, зокрема як ярмарковий і солеварний центр. Після Першого поділу Польщі Дрогобич відійшов до Імперії Габсбургів. В середині ХІХ століття перетворився на найбільший у Європі нафтовий центр, що сприяло швидкому розвитку міста. У міжвоєнній Польщі був центром повіту Львівського воєводства. За Пактом Молотова — Ріббентропа 1939 року відійшов до Радянського Союзу.
Сьогодні місто відоме, як мала батьківщина Юрія Дрогобича, Івана Франка і Бруно Шульца. У місті діяли численні нафтопереробні підприємства. Зараз у місті працює Дрогобицький солевиварювальний завод, який є найстарішим солевиварювальним заводом у Європі.
Альтернативні назви Дрогобича
Літературний світ подарував місту кілька самобутніх імен: завдяки творам письменника Бруно Шульца Дрогобич часто подається (зокрема у ЗМІ), як «Цинамонове місто», або «Республіка мрій». Львівський письменник Станіслав Муеллер (Stanisław Antoni Mueller) у своїй повісті «Генрик Фліс» (1908) називає Дрогобич «Рокомишем». У збірці «Український постапокаліпсис» (2018) Дрогобич отримує назву «Місто рисових туманів» (згідно з однойменним оповіданням Олега Стецюка). Також Дрогобич неофіційно фігурує у своїй скороченій формі як «Дро». Поширеним є використання ще таких назв як: «Місто Каменяра» або «Місто Котермака».
Текстовий матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
