Учора, 3 травня, скульптор-художник з Донеччини Петро Антип дебютував у Львові з персональною виставкою «Богиня степу» у Національному музеї ім. А. Шептицького. Експозицію бачила і журналістка Гал-інфо.
У своїй авангардній творчості Петро Антип досліджує степову історію України, зокрема скіфів, сарматів. Але особливе місце у нашій історії відводить жінці. У розмові автор зізнається, що точно не знає, хто така «Богиня степу». Це тільки збірний образ амазонки, який він вміщує у різні життєві ситуації.
"Художником бути легко і в кайф, якщо ти ним народився", – Петро Антип
Куратор виставки та мистецтвознавець Марина Стрельцова розповіла Гал-інфо, що митець звертається до колективної пам`яті й актуалізує її культурні смисли, накопичувані у надрах колективного підсвідомого впродовж століть і навіть тисячоліть.
Головний «герой» проекту – міф, як один із носіїв-репрезентантів культурної пам’яті й водночас, як позачасова модель, що стає джерелом індивідуальної міфотворчості художника. Йдеться про автохтонну, відому нам за античними джерелами (оповідання Геродота про Велику Скіфію) міфологічну спадщину.
Також Марина Стрельцова пояснила, що виставка стане логічним продовженням першого етапу проекту «Амазонка – богиня степу», представленого у квітні 2017 року у Національному музеї Тараса Шевченка (м. Київ).
«Нова виставка доповнена новими творами живопису, пластики та графічною серією «Амазонки» (2017–2018), проект не лише демонструє нові грані творчості художника й широкий діапазон візуально-образних форм, а насамперед представить його доробок як цілісне мистецьке явище.
Єдність його складових виявляється як в суто технічних прийомах і манері зображення, так і в концептуальній основі робіт, які наче пуповиною поєднують різні царини мистецтва Петра Антипа.
На початку 2010-х років, наче в передчутті майбутніх подій у країні, у творчості Петра Антипа з’являється архетип амазонки. Згодом він еволюціонує від переживання особистісної трагедії в картині «Пе́нтесілея, Ахіллес і Терсіт» (2012) до узагальненого образу володарки степу (з 2014): недарма вона – «богиня» в інтерпретації автора. У 2017 році художник повертається до творення індивідуального характеру й більшої інтимності, зокрема, через серію портретів і рисунків на еротичну тематику.
Проте Петра Антипа людина цікавить насамперед як частина природи та історії. Властиве художнику неоміфологічне, універсальне сприйняття світу, де все, за висловом О. Геніса, «однаково важливе, однаково неважливе, однаково священне», віддзеркалюється в усіх його творах. Композиція в них позбавлена часу. У його скульптурно-живописно- графічному всесвіті всі – сучасники. Тут немає прогресу чи еволюції, відсутні минуле та майбутнє, є лише теперішнє, в якому люди, тварини, каміння, біоморфні та геометричні елементи зливаються в єдиний живий організм. Й недарма постає скульптурний образ бога часу – Світовида.
У цьому синхронному світі художник шукає нової цілісності, порядку, свідомості, яка виходить з тотожності макрокосму й мікрокосму, суб’єкта та об’єкта, природи і людини. Під цим оглядом залюблена в степову давнину творчість Петра Антипа – на часі. Адже сьогодні нове виростає з минулого.
Ми активно згадуємо про архаїчний синкретизм, а наука змінює парадигму, уявляючи світ як павутиння взаємопов’язаних процесів, серед яких ніщо не має фундаментального характеру", - розповіла Марина Стрельцова.
