Різдво — це чарівне родинне свято, наповнене звичаями і обрядами. Варто тільки сказати про колядки, щедрівки, вертепи, як відразу ж пригадується Різдво. Також є багато традицій пов’язані з приготуванням святкових страв, серед яких важливе місце посідає хліб. І не дивно, адже на Різдво прийнято випікати хліб, назви і форми якого змінюються залежно від регіону.
Різдвяні хліби – «калачі», «карочуни», «струслі», «васильники», «коляда» є даром при зустрічі дорогих гостей. У пізніх трансформованих варіантах, цими гостями є предки або святі.
На Кременеччині на Різдво випікали «книш» - хліб на якому перед випіканням змоченою у воді склянкою робили «форму» або «шишку», що мала назву «душа» або «душка».
Про книш пригадують і на Волині. Старожили зазначають, що з цим хлібом переважно ходили освячувати хату: «То на Святий вечір, як воду святять. Як ходиш з водою, то береш той книш і господар кропить будинок… А во просто паляницю зробиш і зверху ще зробиш таку катульочку... »
Більшість респондентів оповідають про святковий хліб, на якому з тіста робили хрестик і з ним ішли освячувати хату на Йордан – «На Коляду пекли бабку з гарної муки. На Великдень і Йордан робили хліб і клали зверху хрест, який розкачали в руках. Увесь хліб був круглий.»
Часто на святковому столі стояли, як сакральні предмети, два хліби і плетений калач, або три хліби і вони після Святої вечері залишалися на столі аж до старого нового року. Два хліби – це символи місяця і сонця, три хліби – це місяць, сонце і зорі. Зокрема на Коломийщині традиційно випікають круглі калачі, які називають «василі» («васильники»). Два таких хліби, один на інший, ставлять на стіл на Святвечір.
На Закарпатті збереглася традиція випікати круглий хліб, який називають «керичун» або «карачун». За допомогою карачуна робили передбачення на наступний рік. Якщо при випіканні хліб високо піднімався, рік буде щасливий, якщо западав — чекали біди.
Спечений святковий хліб клали посеред столу на солому, зерно або гроші. Зверху накладали зроблений із тіста хрестик. Посередині керечуна робили невелику ямку. Туди насипали різного зерна, щоб наступного літа добре вродило збіжжя. Іноді клали часник, щоб захистити від хвороб і вроків.
В Кам’янка-бузькому районі оповідають про святковий калач, який називали «коляда». З цим хлібом могли приходити похресники до хресних батьків. «А на Святий вечір, то пекли «коляду». То була така «коляда», во тепер навіть во куповані, так як коса. […]В нас на Святий вечір кладуть на столі. А колись ту «коляду», в нас похресники отримували. Я свою похресницю тримала до хресту, то вона мала мені принести ту «коляду». Таке було.»
Подекуди для колядників і похресників могли готувати також пампушки або вергни. Головним святковим подарунком на Різдво був обрядовий хліб, який поступово витіснили цукерки та гроші. Власне, хліб насамперед мав сприяти добробуту господаря. Про це свідчать фольклорні тексти з Поділля, що їх виголошували колядники під час отримання нагороди за коляди.
«Дарує нас цей пан (ця пані) калачами, червоними. Даруй їм, Боже, щастя, здоровля, кілько в цім калачі є зерен, чи кілько в цім червонім є карбочок. Дай йому тілько в загороді овечок, курей, свиней, качок, гусей, корів і волів».
Загалом традицій пов’язаних з різдвяним хлібом є багато і міняються вони залежно від регіону.
Проект Локальна Історія.
