У червні 1941 року, радянська влада у Львові провела масові розстріли. В’язниця № 1 – на Лонцького перетворилася на справжній конвеєр смерті. За кілька днів з 24 по 28 червня НКВД розстріляло тут 1 681 особу.
22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Для радянської влади справжньою проблемою стало переповнення в’язниць політичними в’язнями. Особливо це стосувалося тюрем прифронтової зони, зокрема й у Львові.
На той час у Львові було три в’язниці: № 1 – на Лонцького, № 2 – Замарстинівська та № 4 – Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева. Варто додати, що у тюрмі на Лонцького при ліміті 1 500 осібна той час перебувало 3 638 в’язнів.
Загалом у тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 р. було 5 424 в’язні.
Проблему переповнених в’язниць вирішили не людськими методами. Так з’явився наказ № 2445/М наркома державної безпеки В. М. Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.
Відтак, наказ Меркулова поділив в’язнів на тих, кого потрібно евакуювати у ІТЛ (з рос. Исправительно-трудовые лагеря), а також на тих, кого необхідно розстріляти. Цим і мало зайнятись місцеве керівництво НКВД.
Наказ Філіппова містив план евакуації в’язнів. З Львівської області вивезенню підлягало 5 000 в’язнів. Для цього виділялося 204 вагони. Проте евакуювали лише 1 822 в’язнів. Натомість 3 602 в’язні залишилось у тюрмах Львова.
Із проміжного звіту начальника тюремного відділення УНКВД Львівської області Лермана відомо, що станом на 24 червня у тюрмах Львова та Золочева було розстріляно 2 072 особи, а 26 червнязатвердили розстрільні списки – ще 2 068 осіб, що підлягали знищенню. Їх розстріляли протягом 24-28 червня. Таким чином у Львівській області було розстріляно 4 140 в’язнів.
Близько півтисячі осіб було заарештовано протягом 22-28 червня, коли тривали розстріли. У доповідній Лермана йшлося про те, що тюремні документи на нових в’язнів належним чином не оформлювали. У більшості випадків навіть не висували звинувачень, проте упевнено називали в’язнів причетними до ОУН, шпигунами, диверсантами, тобто особами, що підлягають розстрілу. Зокрема у тюрмі на Лонцького було розстріляно 1 681 особу, що складає 42 % від усіх розстріляних в’язнів Львова. Загалом у тюрмах України на початку німецько-радянської війни протягом кінця червня – початку липня 1941 р. радянською владою було знищено близько 24 тисяч політичних в’язнів.
Спочатку в’язнів розстрілювали у звичний для практики НКВД спосіб: індивідуально, у спецкамерах, пострілом у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано – розстрілювали масово: зганяли в’язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. А в останні дні перебування НКВД у тюрмах кидали до камер гранати, або відкривали двері камер, в’язні виходили в коридор, гадаючи, що їх звільняють, та в цей момент їх розстрілювали з автоматичної зброї.
Трупи вивозили вантажівками та ховали у спеціальних місцях, котрі сьогодні поступово відкриваються археологами. Проте в останні дні перед втечею співробітники НКВД, поспішаючи, ховали знищених у подвір’ях та підвалах тюрем. У зовнішньому дворі тюрми на Лонцького було поховано близько 700 осіб. Трупи заливали гашеним вапном (щоб пришвидшити процес розкладання). Згодом розкопки цих гекатомб стали матеріалом для нацистської антирадянської пропаганди.
Сьогодні відомі лише 747 імен розстріляних у тюрмі на Лонцького в кінці червня 1941 р. Серед них було 509 українців, що складає 67 %, 177 поляків — 23,3 %, 53 євреїв – 7 %, 11 росіян – 1,5 % та 7 осіб інших національностей – 0,9 %.
Криваві жнива НКВД: 77 роковини масових розстрілів у Львові (18+)
Серед встановлених осіб було двоє неповнолітніх (до кримінальної відповідальності за політичні злочини у СРСР притягали з 12-ти років) поляків: 14-літній Хіль Кароль Станіславович та 13-річний Марциховський Вітольд Степанович. Найстаршим серед жертв був 78-річний українець Мишогриб Ілля Федорович.
В останніх числах червня 1941 р. останні представники радянської влади покинули Львів. Після цього городяни увійшли до в’язниць. Картина, що постала у них перед очима, була жахливою: у паніці співробітники НКВД часто не встигали приховати слідів своїх злочинів і у в’язничних камерах лежали їх жертви.
