Волонтери Благодійного фонду "Героїка" відшукали на Личаківському кладовищі м. Львова могилу сотника Армії УНР Дмитра Котка. Цікаво, що Котко - уродженець півдня України. У його рідному селі Балки Василівського району Запорізької області на жаль стараються не згадувати про односельця-сотника
Котко Дмитро (16.01.1892, Таврійська губ., Олександрівський пов., с. Балки - 29.11.1982, м. Львів) - сотник Армії УНР. У 1908 р. закінчив Таганаську церковно-вчительську школу, 1913 р. — Ордонську місіонерську духовну семінарію (обидві — на Кавказі), паралельно навчався у богословському та педагогічно-диригентському класах. У 1913—1916 рр. — викладач музики і співу в середніх школах Кавказу. Від 1916 р. брав участь у Першій світовій війні, потрапив до полону.
Під час Перших Визвольних змагань воював у лавах Армії Української Держави та Армії УНР. Мав ранг сотника, виконував обов'язки інспектора духових оркестрів. У 1919 р. потрапив до польського полону. 1920 р. разом з іншими військовополоненими українцями, які перебували в Польщі, організував «Український хор» (під тиском польської адміністрації назву з часом було змінено на «Український Наддніпрянський хор»). Окрім нього, серед ініціаторів створення хору були, зокрема: В.Андрієвський (колишній учитель співу в одній з херсонських шкіл); І.Білявський (колишній студент Петербурзької консерваторії); П.Воскресенський (колишній студент Київської консерваторії); Д.Леонтович (колишній учень Полтавського музичного училища, хорист архієрейського хору в Києві, бас-профундо хору Надеждинського в Києві); Г.Нестеренко (колиш. учень Київ. музично-драм. школи ім. М.Лисенка); О.Овчаренко (колиш. учень Катериносл. муз. уч-ща); Б.Полянський (колиш. учитель співу Кам’янець-Подільської г-зії); М.Самойлович (колиш. студент Київ. комерційного ін-ту, володів професійними вокальними даними); О.Самойлович (випускник Харків. муз. училища); П.Чеканів (колиш. співак київ. церк. хору Калішевського, відомий бас-профундо). Худож. керівником і головним диригентом хору став Котко. З дозволу польської адміністрації перші виступи відбувалися в кінотеатрах як вокальні ілюстрації до неозвучених фільмів. Дещо пізніше Котко поповнив склад хору (1925—30 це був мішаний хор, а потім — знову чоловічий) і об’їздив з ним багато країн Західної Європи, зокрема Німеччину і Францію, широко пропагуючи українську народну пісню.
Після окупації совєтами Західної України, на основі хору 1939 р. було організовано львівську капелу «Трембіта», Котко був у ній 2-м диригентом. Перед початком Другої світової війни виїхав з капелою на гастролі до Середньої Азії і змушений був там затриматися до закінчення війни. 1945 р. створив у Станіславі (нині м. Івано-Франківськ) «Гуцульський ансамбль пісні й танцю», був його головним диригентом і художнім керівником. 1951 р. репресований і висланий на заслання (перебував там до 1956). Після звільнення жив у Львові, де керував самодіяльними хоровими капелами, зокрема незрячих бандуристів — «Карпати» (з 1958). Серед його учнів — диригенти Є.Вахняк та В.Василевич.
Помер Д. Котко у Львові. Похований на Личаківському кладовищі, поле №82.
